Вибори – це завжди гаряча пора, а особливо, коли це вибори ректора в одному з провідних університетів Львівщини. Отож, у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка вже зовсім скоро – 5 жовтня – обиратимуть ректора. Доктор філософських наук, професор, чинний проректор університету Валентина Бодак балотується на посаду ректора і, як кажуть, має серйозні підстави виграти вибори та очолити заклад.
Пані Валентино, що мотивувало вас взяти участь в перегонах і чому ви прийняли таке рішення?
– Це, – посміхається, – усвідомлення необхідності, обов’язку… Справа в тому, що все моє свідоме життя пов’язане з Дрогобицьким університетом. Тут я професійно зростала, стверджувалась у житті і розвивалась як викладач, науковець і управлінець. Я нерозривно пов’язана з університетом. Він, фактично, моя друга сім’я.
Ситуація в освітній галузі складна, в тому числі і в нашому університеті. Тому, коли постало питання про вибори на посаду ректора, то сумнівів не було – балотуюсь! Адже маю багаторічний досвід роботи: викладацький, управлінський – у вищій школі; держслужбовця – в органах місцевого самоврядування, а також підприємницький. Тому впевнена в своїх силах і прагну зробити все від мене залежне, аби стабілізувати ситуацію в закладі і створити умови для його розвитку.
Валентино Анатоліївно, готуючись до зустрічі з кандидатами, ми збирали інформацію, спілкувались з людьми. Одне з питань, яке дійсно турбує людей, – це перспектива реорганізації закладу. Яка ваша думка з цього приводу?
– Так, є ця загроза, як і можливість її уникнути. Найприйнятніший варіант відповіді на це питання пов’язаний з ефективним спрямуванням внутрішнього матеріально-технічного і людського ресурсу.
У передвиборній програмі я чітко виклала позицію необхідності проведення глибокого організаційного аудиту Університету. Потрібно досконально проаналізувати наші можливості, виявити сильні і слабкі сторони, а вивільнений ресурс направити на стабілізацію і розвиток. Переконана, нам це вдасться. Ми маємо професійний колектив, прекрасних студентів і найголовніше – спільне бачення стратегічного вектора руху.
Ви говорите про стратегію стабілізації і подальшого розвитку. Як цього досягти і чи маєте план першочергових дій?
– Так, мій план чітко артикульовано в передвиборній програмі: п’ять кроків, які дозволять подолати кризові явища, а університетській спільноті нададуть стабільності і впевненості у завтрашньому дні. Першочерговим є організаційний аудит, про який я говорила, що дасть змогу вивільнити і показати приховані ресурси університету. Важливо, серед іншого, припинити практику короткострокових трудових договорів між Університетом і працівником. Потрібно повернути практику середньострокових – 3-5 років. Викладач повинен працювати в умовах психологічного комфорту, бути впевненим у власній перспективі, працювати в здоровій робочій атмосфері.
Уточніть, що ви маєте на увазі під робочою атмосферою?
– Це освітнє середовище для самопізнання і самореалізації викладачів і студентів в педагогічній міжособистісній взаємодії.
І в цьому контексті керівництво має бути відкритим. Вислухати, зрозуміти проблему, спільно знайти шляхи вирішення. Потрібно запроваджувати пряму і відкриту комунікацію керівництва з викладачами і студентами. Практики студентської та університетської демократії потребують розширення і поглиблення. Кожна думка має бути почута. Атмосфера довіри – ключ до всього.
Очевидно, що більшість закладів вищої освіти в Україні сьогодні мають спільні проблеми. Який шлях вирішення?
– Потрібно діяти. Як управлінець, я розумію, що стратегічні задачі вирішуються шляхом ухвалення і реалізації тактичних задач. Бачу і визначаю їх в конкретизації основних напрямків і цільових проектів.
Якими саме?
– Це «Університет онлайн», ініціатива, яка має полегшити студентам та викладачам доступ до знань і методичних матеріалів. Світова пандемія вносить свої корективи. Потрібно зважати на це і поступово переводити освітню базу в «цифру».
Окрема тема – «Дипломи світу» як відповідь на цивілізаційну вимогу інтернаціоналізації освіти, підвищення мобільності викладачів і студентів, уніфікація і стандартизація навчальних програм і дипломів.
Хочу наголосити: розмови про «не той рівень» освіти в Україні безпідставні. Наша освіта на шляху реформ, і наше завдання якісно підготувати вчителя для їх реалізації.
Давайте відверто скажемо, що матеріально-технічна база наших закладів вищої освіти потребує покращення, модернізації, що в свою чергу потребує залучення значних коштів…
– Це питання треба розглядати в широкому контексті, однак хочу наголосити на необхідності залучати кошти в рамках тристоронніх угод, в тому числі і з міжнародними партнерами для покращення матеріально-технічної бази, оснащення освітніх аудиторій засобами ІКТ тощо. Одним із шляхів досягнення цього є фандрайзинг. Це те, чим освітній заклад має займатись: написання грантових заявок, розробка спільних проектів, залучення інвестицій – через агенцію розвитку університету, так званий «Проектний офіс». Це цілком реальні речі. Студентам і викладачам потрібно дати простір для креативних ідей і рішень. Та навіть облаштувати «Студентський коворкінг», де ці ідеї за чашкою кави в невимушеній обстановці і будуть народжуватись.
Коворкінг – це досить прогресивно…
– Так, це сучасно і, як кажуть, «must have». Потрібно змінювати саму парадигму організації освітнього процесу. Давати його учасникам простір для маневру. Йти назустріч і підтримувати сміливі ідеї і задуми. Найбільші наукові відкриття світу спочатку багатьом здавались нездійсненними мріями, а потім стали надбанням людства.
Дякую за змістовну розмову, Валентино Анатоліївно. Успіхів вам і перемоги.
– Дякую вам, вашому часопису, читачам за увагу до проблем освіти і, зокрема, нашого славного університету!
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
