Юлія Гвоздович: «Люди платять «господарям» кладовищ на роки вперед. А ті «бронюють» за ними місце»

Юлія Швидко

Через три роки для львів’ян, які відійдуть у потойбічний світ, не залишиться місця для поховання, – стверджує депутат Львівської міської ради Юлія Гвоздович, яка з 2018 року займається питанням захоронень на території Львова. Про цю проблему та інші, пов’язані з похованнями, розповідає LMN.

– Загалом у Львові є 12 кладовищ. З них лише на  чотирьох – Голосківському, Личаківському, Янівському та Сихівському – досі можна ховати людей. На Янівському та Личаківському кладовищах дозволені лише імениті поховання або підхоронення до родичів.

Решта 9 цвинтарів на території міста, які колись були кладовищами невеличких сіл, а потім примкнули до Львова, – закриті. Наприклад, на Тракті Глинянському, Знесінні, Рясному, на вулиці Мазепи. Там з 60-90-х років не можна не лише ховати, але й підхоронювати до родичів. Після їх закриття місто розширялося – і біля кладовищ дозволяли будівництво житла. Згідно санітарних норм, на відкритих кладовищах не можна ховати людину ближче, ніж за 300 метрів від будівлі. Якщо кладовище закрите, то не ближче, як за 50 метрів. Ці норми порушилися. І що ми маємо сьогодні? Де-юре кладовища закриті, санітарні норми порушені, будинки стоять, а на цвинтарях далі ховають людей. Ще й немає легального механізму поховань. Люди, які так хоронять своїх близьких, не отримують жодної довідки, свідоцтва про поховання. Крім того, що написано на могилі, більше ніякого документа нема.

Протягом останніх 29 років ніхто про закриті кладовища не дбав. Не вистачало грошей не те, що на охорону, навіть на банальну огорожу бракувало. Так під кладовище на Рясному було виділено земельну ділянку – вона розрослася вдвічі. Те саме на цвинтарі Старого Знесіння. Там вже би не мало бути нових поховань, але на могилах читаємо: 2018 рік, 2019 рік. Мене ця тема зачепила, коли я побачила, що дорогою на цвинтар Старого Знесіння процесію зупинила поліція. Не дала піти та поховати людину. Це ганьба для всієї влади Львова. Уявляю, як переживали родичі покійного, які комусь заплатили за місце, а їх не пустили. Бо ж легально це зробити неможливо. У кожному мікрорайоні є люди, які чомусь собі привласнили повноваження продавати місця на кладовищах. Чула від мешканців, що платять від 15 тисяч гривень до 5 тисяч доларів – в залежності від цвинтаря. Трапляються навіть такі випадки, коли люди платять «господарям» кладовищ на роки вперед. А ті «бронюють» за ними місце.

– За нормативами, прописаними Кабінетом Міністрів, санітарними нормами, на тисячу мешканців населеного пункту має бути 0, 24 га ділянки на поховання. Для львів’ян місць на Голосківському кладовищі залишилося на три роки. Це єдиний великий цвинтар, відкритий для мешканців. На нове кладовище потрібно 160 га земельної ділянки – велетенська площа, яку невідомо звідки взяти. Якщо залучити суміжні з Голосківським кладовищем території – наприклад, частину Брюховицького лісу, Збиранки – то можна ще протягнути на два роки.

– Місту потрібно домовлятися з громадами, співпрацювати, аби мати нове кладовище. Або ж думати про альтернативні форми поховань – кремацію або ж кріомацію.

Щомісяця у Львові помирає понад 800 людей. На Голосківському кладовищі ховають 300. Добру сотню хоронять на інших кладовищах. Решта шукають коріння у селах і ховають на сільських цвинтарях. У кожної громади свої правила. Наприклад, на винниківському кладовищі – для місцевих одна плата, для людей з інших міст, у тому числі й львів’ян, місце коштує 15 тисяч гривень. Але ці кошти йдуть у міський бюджет, а не комусь у кишеню.

Абсолютно поділяю переживання мешканців, які поховали бабусю, а дідусь, коли прийде його час, хотів би бути поряд. Але це треба легалізувати. Люди не повинні нести тих 500 доларів, аби на цьому місці зробили квітник. Ці кошти мають йти у бюджет міста. Все має відбуватися без приниження гідності родичів та покійних. Адже для галичан дуже важливо пам’ятати про своїх предків, гідно провести близьких в останню путь, а потім роками доглядати за їх могилами.

Ми зараз розробляємо механізм, щоб навести порядок на цих територіях. Власне стикнулися з проблемою: до кого підхоронювати? Почали з інвентаризації всіх поховань. Пофотографували таблички, могили. Будемо робити єдину систему поховань – велетенську базу. Туди включимо навіть незаконні захоронення. На основі тої бази будуть видаватися свідоцтва про поховання.

Зараз почнемо впорядковувати земельні ділянки: закріплюємо межі, робимо огорожі, благоустрій. Розробляємо контроль-моніторинг, визначаємо порядок підхоронень – скільки то буде коштувати, до кого звертатися. Таким чином хочемо забрати чорну схему, корупцію.

– Найперше потрібно навести порядок зі забутими похованнями. Є законопроект, який буде дозволяти поховання на місці занедбаних кладовищ. На новій ділянці варто ховати на різній висоті. Мабуть, увагу слід приділити склепам. Тоді на маленькій ділянці вміститься значно більше людей. Також варто зробити крематорій. Облаштувати поле, де будуть зберігати урни з прахом. Також у світі роблять біопарки, де прах ховають в урну, потім з нього виростає дерево. Зараз, принаймні, потрібно про це говорити. За три роки жодного разу ніхто про це не згадував. Міський голова вже літає в амбіціях Верховної Ради, Департамент житлово-комунального господарства зосереджений на поганих дорогах та на сміттєвій кризі. Про цвинтарі усі забули.

– Відповідно до законодавства, якщо хтось помирає, місто повинне безкоштовно надати земельну ділянку під поховання. Є певні роботи – викопати яму, довезти людину,  – за які «Виробничо-реставраційний комбінат обрядових послуг»  бере кошти. Інакше воно би мало оплачуватися з бюджету міста, тобто теж за наші кошти, які вибираються з податків. А так фінансові витрати лягають на плечі родичів покійного. На сайті Комбінату обрядових послуг є офіційний прайс. Копання могили – близько 1000 гривень, взимку на 200 гривень дорожче. Стільки ж, аби довезти людину на цвинтар. Поховати людину, враховуючи труну, хрест, треба мати від 10 тисяч гривень.

– У такому випадку поховання бере на себе місто. Довідки та все виготовляють за кошти з міського бюджету. Ховають на Голосківському кладовищі.

– Найперше, мають отримати свідоцтво про смерть. З цими документами звертатися до Комбінату обрядових послуг на Голосківському кладовищі. Але ж тут теж ми зіткнулися з проблемою. Якщо людина помирає у суботу зранку, два дні доводиться чекати, аби вийшла реєстратор управління юстиції та видала свідоцтво про смерть. Нема свідоцтва – нема дозволу – нема похорону.