Без перерв і вихідних: як працює єдина діюча в Україні солеварня в Дрогобичі на Львівщині

Дрогобицька солеварня, яка на даний момент єдина виробляє сіль в Україні, не тільки найстаріша солеварня, а й найстаріше підприємство в цілому. Точна дата його заснування невідома, але вважається що солеварня працює з 1250 року.

За її словами, до 2013 року підприємство працювало на газу, але після того як він подорожчав, вимушено перейшло на дрова. Через це багато процесів виробництва спростилися і процес виготовлення солі став більш схожим на те, як він відбувався в давні часи.

Після того як почалася повномасштабна війна і з Донеччини, зокрема, Бахмута призупинились поставки солі, єдиним її  джерелом в Україні став Дрогобич на Львівщині. Через великий попит солеварня збільшила виробництво у 2,5 раза, перейшовши на цілодобовий режим роботи, але й цього не вистачило, щоб забезпечити всю країну сіллю.

В 1473 тут було зроблено шахту глибиною 50 метрів, ця шахта збереглася до нашого часу, оскільки сіль дуже добре консервує деревину, а от метали – роз’їдає, тому труби в шахті були замінені на пластикові та нержавіючі. Шахта качає сировицю (соляну ропу), яка утворилась на цьому місці 20 мільйонів років –  тоді через висихання моря вся сіль зібралася в цьому місці. Сама ропа є дуже концентрованою, оскільки на 1 літр містить 300 грамів солі. Чисту ропу купують переважно підприємства, тоді як розсипну сіль  – для домашнього вживання.

Ропа за допомогою насоса закачується в россолезбірники, які знаходяться на певній висоті над  землею, де й зберігається певний час. А тоді відкривається кран, і під силою гравітації ропа тече на виварювання. Цей россолезбірник був збудований у 1838, але пізніше, у 1959 році, був відреставрований спеціально для зйомок фільму «Олекса Довбуш».

Після того, як ропа відстоялася, вона тече в місце, де її будуть виварювати в спеціальних ємностях – павнах. Самих таких ємностей є п’ять, чотири звичайні і одна велика, але зараз її ремонтують. Працює це за таким принципом: вогонь, який горить знизу, нагріває ропу, яка знаходиться в павні, через що вода випаровується, а сіль залишається. Після чого сіль відсовується в сторону і підливається нова ропа. Процес виробництва не зупиняється ні на секунду.

Після того, як сіль зібрали, її висушують, оскільки не вся вода випаровується остаточно. Для цього її везуть в спеціальний сушильний апарат. Хоча раніше для цього використовувались бетономішальні машини, а в давнину сіль просто досушували на сонці.

Тоді також по-іншому фасували готову сіль. Якщо зараз її розсипають у зручні й звичні нам упаковки, то в давнину сіль висушували у спеціальні грудки – сопки. Вони мали спеціальну форму, зручну для транспортування, і важили, приблизно, як сучасні упаковки, один кілограм.

Для того щоб підприємство могло постійно працювати, не зупиняючись, зараз тут працюють 30 людей. Графік роботи – 24/7, без жодних вихідних, бо потреба в солі залишається гострою.

Зараз солеварня знаходиться у власності фонду держмайна та чекає на нового господаря.

Вадим Дубенчук