Домашні пологи, розстріл швидкої та весілля в Києві: історія родини з Херсонщини

У «Історіях війни» про Херсонщину ми, певно, писали найбільше. Але кожна історія унікальна. Хтось жив в окупації, хтось відразу виїхав. Найчастіше війна забирає у нас тих, кого ми найбільше любимо. А от історія сьогоднішньої нашої героїні Юлі Ковач показала інше, адже 24 лютого 29-річна жінка при надії, мешканка села Львове у Херсонській області мала народжувати доньку. LMN поспілкувалась з матусею вже трьох дітей і довідалась її історію війни.

Пологи вдома з сімейним лікарем і прибиральницею з лікарні

Я мама трьох дітей – старшому сину Саші – 7 років, Аріні – 5 років, Наташі вже виповнився рочок. За результатами УЗД день пологів мав бути 24 лютого. Я прокинулась від повідомлення на вайбер від вчительки «Школа закривається. Почалась війна». Як і де мені народжувати? …Було страшно. На наступний день, 25 лютого переймів ще досі не було, вони почались під вечір 26 лютого, десь о 20-й годині. Швидка їхала до нас з Берислава, але за мить мені зателефонували з лікарні швидкої допомоги та повідомили, що машину тих медиків розстріляли неподалік Шилової Балки. На щастя, медики вціліли, проте це означало, що задля безпеки інша швидка навіть не виїжджатиме.

Тож у мене не залишалось вибору, як народжувати вдома. Поки Вітя (чоловік – авт.) сидів в іншій кімнаті з дітьми, сімейний лікар та прибиральниця, яка в минулому була акушеркою, приймали у мене пологи на дивані. Важких 8 годин я чекала на Наталю. 27 лютого о 4:20 я вперше взяла на руки свою дитину. Після того ще три години стікала кров’ю, адже не вдавалось «народити» плаценту. Жоден з лікарів не погодився везти мене в лікарню до Херсону, тому за кермо службової машини сів мій тато, збоку тітка – медик одягла медичну форму, а на лобовому склі написали «Роди».

Дорогою ми мали перетнути 50 блокпостів росіян. Не доїжджаючи до Дар’ївки, на півдорозі до Херсону нас зупинили дулом автомата. Нам нічого не залишалось як благати росіян аби нас пропустили. Моя тітка впала на коліна зі словами «Будь ласка. Моя племінниця народжує». На щастя, нас пропустили. До пологового ми добралися вночі і там отримали необхідну допомогу. За що я щиро вдячна лікарям.

В пам’яті була страшна дорога з блокпостами «руськіх», тому після виписки з лікарні я поселилась у знайомої в Херсоні. Автобуси не ходили, таксі також. За два тижні через знайомих ми знайшли таксиста, який погодився мене відвезти в село. Так в середині березня я повернулась додому до своїх дітей та чоловіка.

Життя під окупацією та звільнення Херсонщини

Херсонщину частково окупували відразу. Проте оборону до нашого села Львове ми намагались тримати близько місяця. Цілодобово на в’їзді в село було чергування. Жінки переважно вдень, чоловіки вночі. Наша родина також приєдналась до чергувань. В магазинах ситуація була надто складною з першого дня війни. В страху померти від голоду жителі скуповували все, що бачили. Допомагали фермери, які давали дерть, і ми з неї та борошна робили оладки чи коржі. З часом сільський голова домовився з «руськіми», і нам в село з Херсону двічі на тиждень привозили хліб. Запасів коштів на той момент у нас не було, виживали як могли. Щоб економити, ми готували в печі на дровах. Час йшов і ми пристосувались до життя під час війни. Чоловік навіть у селі знайшов роботу на будівництві.

Росіяни нас не чіпали, але зайвий раз з подвір’я ми не виходили, бо часто розгулювали вулицями ці п’яні «пани». Ми їх бачили щосекунди. Відчувши владу, вони запровадили свої правила. З 7-ї ранку до 18 вечора двері на ключ в подвір’я та будинок замикати категорично не можна. Потрібно було в цей час створити всі умови, щоб вони спокійно могли зайти до тебе «в гості». Якщо в дворі відв’язана собака – її вбивали, якщо двері були закриті – стріляли по дверях.

Одного разу чоловік йшов на роботу та забувся взяти паспорт, а росіяни при перевірці затребували документ. Це було неподалік будинку, тому ті погодились пройти до хати. Коли у вікно Сашко побачив, як Вітю ведуть російські воєнні, злякався та заплакав. Дитина боялась, що з татком можуть зробити найгірше. Пощастило, вони подивились наші телефони та документи і пішли геть.

Коли нам прилетіло в двір, паркан з городом все прийняли на себе. Через постійні вибухи ми всі разом спали в середній кімнаті. Там не було вікон, та найбільша кількість стін. В кінці вересня почалось жорстке виживання – без світла, води та зв’язку. Російські військові порозбивали високовольтні стовпи, а територію навколо них замінували.

Ніч з 10 на 11 листопада, коли ЗСУ звільняли нашу область, була найжахливіша. Ходити по одній вулиці з росіянами звичайно страшно, проте вони нас не чіпали, аби завоювати довіру. В ту ніч вони ж тікали на лівий берег і гатили по Херсонщині так, як ніколи.

В цей місяць ми зрозуміли, що пора тікати. Через сільського голову зконтактувались з волонтерами, які разом допомогли нам виїхати. Ми дуже вчасно евакуювались, адже від сусідів взнали, що під час прильотів у нашому будинку повибивало вікна. А ще від фосфорних ракет в селі згорів садочок, в який ходив Сашко. У сусіда згоріла хата, але бабця з дідом чудом лишились живі…

Київ, весілля та нове життя

Ми всією родиною виїхали 24 листопада. До 27-го перебували у Баштанці, що на Миколаївщині, а далі рушили на Київ. У столиці волонтери ГО «Save Ukraine» забезпечили нам безкоштовне проживання в готелі. Завдяки їм діти ніколи не сумують – їздять на майстер-клас, екскурсії тощо. Нам допомагають не лише українці, китайські волонтери дітям привозять фрукти та інші продукти харчування.

Двоє дітей у нас мають іншого тата, тому при переїзді в Київ Віктор вирішив на себе переоформити всіх. А щоб ми стали повноцінною родиною, волонтери організували для нас церемонію розпису у весільних вбраннях. З весільною сукнею та фатою мені допомогла знайома волонтерка. Колись у неї був весільний салон, тож залишились непродані сукні.

Далі в планах з’їхати на орендовану квартиру, тому чоловік шукає роботу. По сусідству з нами живе мій тато та сусідка з села. Наші діти дружать, тому квартиру будемо шукати разом. Київ звичайно класний, перспективний, але ми дуже хочемо додому!

Олена Лещенко