У дитинстві Анастасії Різдво не мало шуму. Не було гуртів колядників, вертепів під вікнами й відчуття, що цілий світ завмер, чекаючи на диво. В окупованому Криму це свято жило тихо – за сімейним столом, із запахом куті й маминих колядках, які співали пошепки. Справжнє та душевне Різдво дівчина відкрила для себе вже після виїзду з півострова – там, де його не приховують, а бережуть.
Анастасії 18 років. Вона родом із невеликого селища у Феодосійському районі Криму – місця, де минула більша частина її дитинства.
«Я народилася і виросла в Криму. Зараз навчаюся на культурології у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Дуже люблю читати, дивитися фільми, цікавлюся культурою й історією – мені важливо розуміти світ глибше».
Коли у 2014 році Крим опинився в окупації, Анастасії було лише сім років. Вона не пам’ятає різких змін, принаймні таких, які може усвідомити дитина.
«Я бачила, що батьки дивляться новини, що вони напружені. Але моє життя загалом виглядало так само. Єдине – я пішла в російську школу. Українську мову там уже не вивчала, хоча до цього трохи встигла з нею познайомитися».
Рішення виїхати з Криму родина ухвалила на початку повномасштабного вторгнення.
«Навесні 2022 року ми з мамою дуже боялися залишатися. Розуміли: якщо бойові дії почнуться тут – виїхати може бути просто неможливо. Я дуже наполягала на виїзді».
Маршрут був довгим, складним і виснажливим: Кримський міст, територія росії, Латвія, Польща.
«Ми спершу потрапили в Італію, де живе мій дядько, а вже звідти повернулися в Україну – до Тернопільської області».
Після переїзду Анастасія почала активно вивчати українську мову.
«Спочатку було дуже важко. Але мовне середовище зробило своє. Зараз я спілкуюся українською щодня і почуваюся дуже комфортно».
Вибір культурології теж має особисте коріння.
«Крим – дуже культурний регіон. Архітектура, історія, палаци. А ще на мене сильно вплинула подорож до Італії – Рим, Неаполь. Я зрозуміла, що культура й історія – це те, чим я хочу займатися».
