Ідеї продовжують працювати завдяки друзям: історія про проєкти Героя Дмитра Пащука, що живуть, попри загибель їхнього натхненника
“Він завжди посміхався і дуже любив людей”, – так згадує Дмитра Пащука його друг Володимир Хлєбніков. Розумний, ідейний, патріот своєї держави… Все це про 27-річного хлопця з села Хлівчани, що на Львівщині. Дмитро – колишній пластун, хоча напевно, у “Пласті” немає колишніх… Служив Французькому іноземному легіоні, брав участь у Революції Гідності та з початком повномасштабної війни пішов добровольцем захищати рідних на фронт.
“Я думаю, що це прояв любові через захист тих, кого ти любиш”, – так згадує рішення Дмитра піти добровольцем у перші дні Володимир. Він загинув 12 березня 2023 року на Херсонщині, однак його ідеї живуть і досі. Вони не помруть через спільні зусилля людей, яких він об’єднав. Про проєкти, які живуть попри біль та смерть – читайте у нашому матеріалі на LMN.
Володимир познайомився з Дмитром у скаутській організації “Пласт”, звідти і розпочалась їхня історія. Дмитро – це той, у кого завжди було багато ініціатив. Були ідеї з відкриттям шиномонтажу, горіхового саду і навіть реабілітаційного центру для військових у горах.
“Ми були з однієї “пластової тусовки”, разом їздили в усі мандрівки і табори, ми ніколи раніше разом не працювали, був навіть період, коли Дмитро поїхав на певний час у Французький легіон, потім повернувся і підписував наше середовище на різні підзаробітки або благодійні історії. Дмитро постійно продукував якісь ідеї. Так і дійшло до “Порту”, тепер цей заклад “Plav””, – згадує Володимир.
Ідея створення закладу виникла після подорожі до Одеси, там Дмитро і познайомився із концепцією “Порту”.
“З юридичної точки зору – це по факту франшиза, але ми формулювали це як ідею. На базі одеського “Порту” виріс львівський “Порт”. Коли Дмитро загинув ми думали про те, що треба якогось уособлення, тому ми домовились із власниками “Портів”, що ми виходимо і працюємо далі в нашій стилістиці під іншим брендом і ми тепер самі, йдемо “в плав”. День X, коли це сталось був 10 березня цього року. Відтепер ми заклад “Plav”, – розповів Володимир.
Як інакше зібрати людей, як не за смачними стравами та напоями? Так подумав і Дмитро і тому почав реалізації своїх ідей саме з ресторану.
“Дмитро дуже любив людей і він хотів постійно перебувати в їх середовищі. Оскільки він завжди хотів створити щось своє, то напевно ця робота мала бути пов’язана з людьми. Він любив збирати людей навколо себе, частувати – одразу вимальовується ресторанна сфера, щоб сісти всі за обіднім столом, велика родина, на столі якісь смачні закуски, страви та напої і вести приємну, душевну бесіду. Через це думаю Дмитро і почав саме з ресторану і це був його найперший проєкт”, – каже Володимир.
За словами теперішнього очільника закладу, цей кафе-бар був для Дмитра вхідним квиточком до початку реалізації своїх ініціатив.
“Це було початком, а далі понеслось… На жаль, більшість ідей він не встиг реалізувати, але мав багато друзів і завдяки йому ми маємо таку ідейну спадщину і реалізовуємо відповідно ці всі штуки, які Дмитро придумував”, – з посмішкою говорить Володимир.
Коли Дмитро повернувся з Французького легіону, він шукав ідеї, які він зможе реалізувати і це буде йому приносити певні кошти для життя. Після подорожі в Одесу весною 2018 року, він зрозумів, що “Порт” – це те, що він шукав.
“Сподобалась атмосфера, протота, така справжність, класні люди, дуже легкі і ненапряжні, сидять спілкуються і говорять про свої життєві речі, планують як будуть жити завтра. В загальному воно так і залишилось”, – згадує Володимир.
З цією ідеєю Дмитро зі своєю колишньою дівчиною приїхали до Львова і почали шукати простір, де можна почати будувати “портівське гніздечко”. Валова 19, – це адреса простору, де народилась і триває ця історія.
“Ми щиро віримо, що людина – це найбільша цінність в нашому просторі і всі якісь послідовні речі, які вона приносить, це все є завдяки людині, яка прийде до нас посидіти з своїм другом або подругою, поспілкується про свої робочі моменти, історії, які зараз відбуваються в Україні, війну і тд, відпочине трішки і натхненна вийде з цього простору, робити далі свої справи, реалізовувати свої ідеї, повертатись сюди, знову спілкуватись і от… одним словом стараємось надихати”, – із захватом розповідає Володимир.
Щодня у заклад приходять багато людей, часто ввечері тут немає жодного вільного місця.
“Якщо б людина, яка ніколи не була у нас, походила б сюди протягом тижня, то побачила б тут в більшості молодь, але насправді це не так. До нас часто приходять і старші люди, які молоді душею. Вони сидять, відпочивають, інколи це можуть бути дуже романтичні пари, яким вже за 70 років і вони п’ють вино і гарно собі спілкуються біля квіточок у нашому дворику. Я думаю, що«Плав» – це люди, яким не всеодно. Вони переживають, дбають, в загальному розширеному плані цього слова, розуміють, що зараз треба об’єднуватись, боротись, треба збирати донати, придумувати ідеї та реалізовувати їх. А ще вони відкриті, щирі, прогресивні. Я люблю наших гостей”, – наголошує Володимир Хлєбніков.
Також, за словами Володимира, у заклад приходять люди, які не ставлять своє життя на паузу сьогодні і не чекають, коли закінчиться війна. Вони діють, працюють на своїх роботах, платять податки і відпочивають, бо це теж важливо. А ще у цьому просторі люди знаходять інших людей, з якими їм комфортно творити свої ідеї.
“Насправді чітко образ нашого гостя описати складно, тому що в нас бувають такі історії, коли ти бачиш за 2 столиками кардинально різні компанії… Я часто згадую історію про те, як було в нас відкриття виставки в галереї і на відкриття прийшла мистецька тусовка– це середовище, де є різні музиканти, виконавці, художники. Вони сиділи за одним столиком і вели дуже якусь активну бесіду, а за сусіднім столиком стояло кілька отців у своєму одязі.
Митці активно дискутували, потім побачили отців і запитали щось типу: «Чи вірите ви у передбачення на чеках у «Сільпо»? Вони посміхнулись, підійшли до них, а я в той момент ходив туди-сюди, щось допомагав. І тут бачу, як зав’язується їхня бесіда, пробіг раз, чую питання, пробігаю назад, бачу, що він же до них підсів, всі розмовляють, сміються. Зі сторони ти бачиш мистецьку тусовку, яка вдягнена дуже футуристично і бачиш консервативного отця, які спілкуються на рівні. І це круто… тут люди знаходять себе, прокачують навички комунікації, тим самим створюючи атмосферу закладу”, – згадує Володимир.
Ще одна ідея Дмитра – це заклад «Республіка саду». Ресторан мав відкритись у березні 2022 року, однак почалось повномасштабне вторгнення і відкриття довелось перенести. Минув рік і заклад все ж мав відкритись у березні 2023 року, однак 12 березня Дмитро загинув…
“Коли Дмитро загинув всім було не до того. В результаті заклад відкрили в 10 числах травня 2023 року. Дмитро перед відкриттям казав, що «Порт» – це він тодішній, коли відкривав цей простір у 23 роки, а «Республіка саду» – це він теперішній, коли йому 27. Це заклад більш сімейного типу, затишний, куди можна прийти з дітками. Там можна спробувати багато дуже смачних страв, які подаються на домашніх тарілочках, які можуть бути знайомі кожному з дитинства. Там затишна атмосфера, гарний краєвид і смачне меню. «Республіка саду» відкрилася вже друзями Дмитра”, – ділиться Володимир.
Зазначимо, що більшість проєктів, які Дмитро запустив продовжують працювати і зараз завдяки його друзям.
“Окрім «Республіки саду» працює ще один фестивальний проект «Попався». Це fish and chips – британський стрітфуд. Його можна зустріти тільки на фестивалях, в тому тут і суть, що ти маєш його піймати, звідси і назва «Попався!»”, – розповів чоловік.
На запитання про те, яким Володимир пам’ятає Дмитра, він чітко відповів, що щирим і позитивним.
“Він дуже любив сміятися. Він завжди був на позитиві і любив людей. А ще він був щирим таким, зокрема, тому згадки, які в нас є просторі про Діму, вони позитивного характеру, а не просто меморіальна дошка, де написана його історія життя. Ми віримо, що там, де він зараз перебуває, він теж в доброму гуморі”, – згадує Володимир.
Бути людиною – фраза, яка доповнює ідейні цінності закладу. Її Дмитро сказав Володимиру у приватній розмові. Відтепер – це своєрідне гасло, яким він керується під час управління проєктом.
“Сюди у «Плав» я прийшов працювати вже після початку повномасштабного вторгнення, я знав цінності Діми, знав що вони закладали у цей простір, в якому форматі працювали і все інше. Тут наша внутрішня концепція зазвичай гарно взаємодіє з тим, що сюди приносять гості. Одного разу в нас була ситуація, коли ми попросили наших гостей покинути заклад. Про це я розповів Дмитру, він впринципі підтримав таке моє рішення. Однак наприкінці розмови сказав: “єдине, не забувай завжди залишатись людиною”.
Тепер це фраза, яка мені періодично згадується, коли потрібно розрулювати якусь ситуацію або пояснити комусь, що варто бути спокійніше і не заважати людям відпочивати за сусіднім столиком, я кажу собі: «єдине не забувай завжди залишатись людиною. «Бути людиною» – це ще одна цитата, яка доповнює концепцію нашого закладу. Цього принципу ми намагаємось дотримуватись”, – пояснює Володимир.
З початком повномасштабного вторгнення Дмитро зібрав у своєму просторі найближчих друзів для того, щоб поділитись своїми знаннями, які він здобув під час служби у Французькому легіоні.
“Пригадую, що через кілька днів після початку війни він написав в наш спільний пластовий чат, що варто організувати зустріч в «Порті», щоб він розказав якісь базові правила ведення бою, як діяти взагалі під час військового стану, тому що він мав цей досвід, а ми його не мали. Він нас зібрав у першому залі закладу і використовуючи посібник Французького легіону на ходу перекладав і розказував нам, як треба діяти в місті під час ведення бойових дій. Також показував нам аптечки і таким чином вводив нас у курс справи. Дмитро щиро хотів нам передати корисну інформацію і допомогти, сам він паралельно збирався їхати на Схід. Так, Діма в перші дні війни думав не лише про себе і свою родину, він ще й писав нам і пропонував проводити якісь курси, ділитися цими знаннями, які має. Це дуже гідний вчинок”, – ділиться спогадами Володимир.
Зі спогадів Володимира, у Дмитра був інтерес до військової справи. Ймовірно, на це вплинув вступ до “Пласту”, де він проходив військово-патріотичні табори.
“Я сумніваюся, що він в цей момент, коли їхав у Французький легіон думав про повномасштабне вторгнення. Думаю, що це так доля склалася. Коли почалася війна, Дмитро включився одразу в різні волонтерські рухи, гуманітарні штаби. Однак, маючи цей досвід військового легіону, мені здається, він розумів, що він може бути корисним там … Він часто казав, що не може просто сидіти в штабі і перебирати аптечки…. Казав, що він має бути там, має допомагати, і там він зможе себе реалізувати на повну. Думаю важко сказати, що це його безпосереднє бажання, це ситуація, яка його змусила…Насправді він сам по собі був досить релігійний чоловік і тому, напевно, він і не хотів брати зброю в руки.
Однак тут інший контекст, він став на захист, а не нападав… він захищав. І якщо говорити про війну, то це просто прояв його внутрішньої свідомості, відповідальності, щирості і любові до людей, тих, яких він захищав, тобто це прояв любові. Я думаю, що це прояв любові через захист тих, кого ти любиш”, – підсумував Володимир.
У “Plav” є речі, які створили друзі Дмитра на згадку про нього. Зокрема, це меморіальна дошка на вході, де багато фотографій щасливого Діми.
“В нас є речі, які свідомо ми запровадили, щоб вони нагадували про Діму. Це зокрема, його фотографії на вході. Там він зустрічає гостей, коли вони приходять в заклад. Це така умовна меморіальна дошка, де він щасливий, де він такий, яким ми його пам’ятаємо”, – розповідає Володимир Хлєбніков.
Окрім того, у закладі є два коктейлі, поява яких у меню має цікаву історію.
“Відтепер у нас є два коктейлі, яких раніше не було. Це апероль і джин тонік. Ми їх ввели, тому що це для нас важлива ідейна історія. У Діми був товариш Артем Димид на псевдо Курка, який теж загинув. Колись він казав Дімі, що приходив у наш простір, щоб їсти корндоги, і якби б був в меню ще апероль, то він би тут жив. Діма йому обіцяв додати до меню апероль, однак почалась війна і такі речі відкладались. Однак, коли Артем загинув, ми зрозуміли, що це буде своєрідною пам’яттю про нього. Згодом загинув і Дмитро. І мені тоді нагадали, що Дмитро дуже любив джин-тонік. Це такі два популярні коктейлі, ми їх додали до меню. Вони в меню прописані в блоці гавайські коктейлі. Все це тому, що вони двоє, коли приїжджали в цивільне життя, вдягали гавайські сорочки і називали себе «Гавайське ТРО». От і ми хотіли це якось трішки обіграти. Якби нас запитали, чому джин-тонік гавайський коктейль? То я відповів би, бо ці коктейлі введені в пам’ять про наших друзів, які, на жаль, загинули, але ми про них пам’ятаємо. Коли бармен готує цей коктейль, ми завжди на хвилину згадуємо про Діму”, – розповідає LMN Володимир.
Для того, щоб прожити втрату – потрібна підтримка друзів і рідних. Герої, на жаль, вмирають, однак памʼять про них може жити вічно.
“Об’єктивно, про Дмитра зараз я реально згадую кожного дня. Зрозуміло, що минуло вже трішки часу і ми змогли вкласти цей внутрішній біль в роботу, однак пам’ять – це важливо. Я дуже тішуся, що цей проект, як і інші, живе. Я радію, що є люди, які приходять сюди відпочивати… мені таким чином спокійніше. Пам’ятаю, коли Дмитро загинув, ми 10 днів не працювали, потім відкрилися… Тоді прийшло дуже багато людей… В той вечір ми спілкувалися, сміялись, плакали і багато говорили… в той вечір ми зрозуміли, що лише разом ми впораємося з цим” – з сумом в голосі додав Володимир.
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
