“Хотів перемогти у війні, але дуже мало думав про збереження свого життя”: історія загиблого 24-річого Героя Олександра Міненка

У серці кожного народу живуть герої, які віддають своє життя заради свободи та незалежності. Серед них — і молодий патріот, життя якого обірвалося надто рано, і який багато чого не встиг. Його історія — це приклад безмежної любові до Батьківщини, мужності та самовідданості, що залишає слід у пам’яті та серцяхбезлічі друзів та рідних.

Олександр Міненок, «Друг Шелест», якому було всього 24 роки, коли його життя забрали росіяни.

Він родом з Чернігова, там навчався та провів свою юність. У 2015 році переїхав у Львів, де навчався на фізика у «Львівській політехніці». Згодом хлопець долучився до лав всеукраїнської організації “Молодіжний Націоналістичний Конгрес”, яка дуже швидко стала частиною його життя.

Рідний брат Олександра Ігор розповів LMN, що в дитинстві Сашко був спокійний, завжди чимось цікавився,хотів чогось нового навчатися. Був маленький, але завжди мав багато ідей.

“Для мене Саша був першою дитиною, бо коли він народився мені було вже 12 років. Дуже багато вільного часу ми проводили разом, бо батьки були на роботі. Пам’ятаю, що він дуже любив природу. Ми з сім’єюзавжди їздили на риболовлю. Коли зловили рибу, він її відпускає, мовляв, як можна їсти живе. З часом він відмовився від мʼяса, бо прочитав в енциклопедії, що живий організм живе їсти не повинен. Коли мені було 18 років, то йому було 6. Тоді я почав гуляти з дівчатами. Я їх знайомив з Сашком, після того він каже: «Вона нам не підходить». І тоді все, до побачення. Коли я одружився то він одобрив. Тобто він обирав мені дівчину”, – посміхаючись розповідає Ігор.

За словами брата, вже в дорослому житті Сашко був цілеспрямований. Ніколи не хотів, щоб йому хтось допомагав. Від батьківської допомоги він відмовлявся, навіть коли почалася війна він присилав мамі кошти набудинок, бо його зруйнували.

Одна з найближчих подруг Олександра Катеринарозповіла LMN, що як член МНК він був серйозний, відповідальний, а як друг – завжди дуркував, сміявся та жартував.

“Ми вперше познайомили в 2017 році на таборі “Лицар Чести”. Спочатку я його взагалі не запам’ятала. Але потім він в 2018-2019 роках став активний на таборах, змінив імідж і ми ще раз знайомилися. Він був дуже розумний, багато читав націоналістичної літератури, мав велику бібліотеку, цікавився національно-визвольнимизмаганнями та провідниками ОУН і УПА. В нього можна було багато чого навчитися. Сашко був відданий організації, постійно жертвував навчанням і роботою, організовував різні табори та їздив постійно куди його запрошували”, – розповідає подруга Воїна.

Діяльність МНК, каже Катерина, для нього насправді була одна з найважливіших в житті. Він постійно говорив, щоорганізація – це механізм для побудови України. Він бачив там таку силу, яка дійсно може змінювати українську націю і саме на це він працював.

«Друг Шелест» був одним із засновників вишкільноготабору в Сколівських Бескидах “Стежина Нескорених”. З 2017 року захід відвідало понад 200 молодих людей з різних куточків України. А тепер вже нове покоління МНК організовує табір “Стежина Нескорених імені Олександра “Шелеста”.

Хлопець з юнацьких часів захоплювався стрільбою та спортивною грою у регбі й обожнював навчати гри інших. Його бажання розвивати молодь та поширювати ідеї українського націоналізму завжди запалювали інших.

Зранку 24 лютого 2022 року Олександр вирушив зі Львова добровольцем захищати рідний Чернігів. Згодом вступив в лави Територіальної оборони.

“Я пішов на війну вночі з 23 на 24 лютого. Потім близько 11 год ранку він мені телефонує і каже що виїжджає зі Львова в Чернігів. Я просив не їхати, але він не послухав. Приїхав 25 лютого, пішов до військкомату, але його не забрали. Ми ніч просидіти разом з батьками, а зранку він дуже просив завезти його до військкомату. Я казав, що не треба цього робити, але він не послухав. Коли обоє були на захисті Чернігова, то зідзвонювалися”, – пригадує брат Олександра.

Коли бойові дії закінчились в Чернігові, то відділення Ігоря відправили до кордону з Білоруссю, у смт Ріпки, де вони з Олександром випадково зустрілися.

“Тоді не було можливості його забрати. Він дуже хотів там бути, хотів воювати, хотів перемогти в цій війні. Але, на жаль, дуже мало думав про збереження свого життя”, – додає чоловік.

Від листопада 2022 року хлопець вважався зниклим безвісти поблизу н.п. Спірне, Бахмутського району, Донецької області. У рідних залишалась віра у раптове повернення «Шелеста» але, як згодом стало відомо, 22 листопада Саша добровільно приєднався до штурмовоговиходу й у контактній сутичці з ворогом отримав поранення несумісне із життям. Тільки через два роки рідні отримали підтвердження ДНК Олександра.

“Ми були на зв’язку майже кожен день. Він завжди казав, що йому скучно, нервувався, коли йому нічого не треба було робити, тому сидів і чекав якісь накази. Він і переводився і ходив на навчання, постійно проявляв ініціативу, щоб йти кудись на штурм. На одному з таких він і загинув. Це важкий момент усвідомлення, того що він загинув не від уламків, прильоту, а в близькому бою з ворогом”, – говорить подруга Героя.

Дівчина каже, що коли Саша не відписував на повідомлення вже тиждень, тоді зрозуміла, що щось не так.

“Я спілкувалася з ним останній раз 21 листопада, а 22 він загинув. Потім я подзвонила до його мами, але вона сказала, що також два тижні з ним не спілкувалася. Почали шукати керівника бригади і тоді дізналась, щотроє солдатів пішли на штурм, з ними і Саша. За словами двох його побратимів, він там лишився, бо не змогливитягнути”, – каже Катерина.

“Востаннє, коли я з ним спілкувався, він казав що маєбагато планів та ідей для бізнесу. Говорив, що треба терміново купляти землю. Мамі пообіцяв, як тільки закінчиться війна, одружитися”, – додає брат полеглого Героя.

20 серпня 2024 року, Олександр Міненок на щиті повернувся у рідний Чернігів.