Коли звучить коляда — Україна єдина: як жінка з Львівщини відродила Різдво на Херсонщині

Іванна Жукова з Городоччини довела, що різдвяні традиції здатні об’єднувати Україну. Через життєві обставини вона переїхала на Херсонщину, де стала директоркою народного дому та започаткувала українські культурні заходи. Саме завдяки її ініціативі мешканці села почали глибше відкривати для себе різдвяні звичаї. Пані Іванна переконує: на Львівщині чи Херсонщині ми всі однакові, а Різдво — це той магічний момент, коли традиції сходять над регіональними кордонами та єднають серця українців. Про шлях відновлення традицій, першу коляду та святкування Різдва на Херсонщині пані Іванна розповіла для «Львівської мануфактури новин».

За словами жінки, з дитинства її привчали до традиційних українських звичаїв.

«На святу вечерю найбільше закарбувалася в пам’яті сама струсля. Ми робили її великою — мама пекла її в печі наперед. Я навіть допомагала прикрашати хліб виноградом і листочками. Чому саме виноград — не знаю, але так було заведено. Та велика струсля мусила обов’язково стояти на столі. Пам’ятаю ще одну — сплетену вчетверо, просту, без прикрас, лише посипану маком. А велика, з виноградом і листочками, була надзвичайно гарна. Мама місила тісто з молитвою, хрестила його, і коли садила хліб у піч — теж хрестила. Це було дуже щиро й по-справжньому», — каже жінка.

Можливо, зараз молоді господині вже так не роблять, але пані Іванна старається продовжувати ці традиції.

«Пам’ятаю й пампухи та всю ту пісну їжу — усе було традиційно, як у нашому краї. Загалом страви були такі самі, як у всіх: капуста, гриби, вареники з капустою, вареники з картоплею, обов’язково риба. Нічого особливого — але все було рідне, своє, справжнє», — говорить вона.

У родині пані Іванни завжди чекали на першу зірку. Мама казала: «Вже зірка сходить на небі — треба йти сідати вечеряти». І вони сідали обов’язково з молитвою.

«Якщо в хаті був мужчина, саме він ніс хліб до столу, казав свої слова — побажання: «на щастя, на здоров’я, на той Новий рік, нехай він був кращий ніж торік». Потім ми молилися, дякували Богові за прожитий рік, за те, що дожили до цього вечора, і просили благословення на наступний. Починали з палянички, спеціально спеченої. Далі — капуста та інші пісні страви», — розповідає пані Іванна.

У хаті завжди був дідух, а на підлозі стелили сіно.

«Мама завжди починала з коляди «На небі зірка ясна засяяла». Це було щось дуже світле й урочисте. Оцей запах сіна, та атмосфера — я це дуже добре пам’ятаю».

Після святої вечері за традицією йшли колядувати по рідному селу Дроздовичі.

«Я завжди намагалася вибрати таку колядку, яку ніхто більше не знає. На щастя, багато навчила мама. Я добре вивчала їх, запам’ятовувала і дуже гарно співала. Ми з подругами ходили колядували по всьому селу, не пропускаючи жодної хати, тому поверталися додому дуже пізно».

Пані Іванна дуже старалася прищепити своїм дітям любов до різдвяних традицій.

«Я співала навчала всьому своїх дітей, тому вони так само ходили колядувати, я шукала для них не прості, не заїжджені колядки, а особливі, автентичні — щоб у співі була душа. Вони теж мали голоси й обов’язково співали в церковному хорі».

У 1996 році пані Іванна переїхала на Херсонщину. Спочатку працювала старшим заступником у колгоспній їдальні, згодом — у садочку. На початку її дуже здивувало, що до вечері люди готували страви не такі, як на Львівщині, а от колядувати взагалі не ходили.

«Перший рік я взагалі не відчувала, що там є Різдво, тому щороку їздила додому, на Львівщину. Але згодом поставила собі завдання: навчити людей колядувати, щоб діти ходили колядувати, щоб люди відчули, що це Різдво».

Так і сталося. У 2006 році пані Іванна стала директоркою народного дому і вирішила, що окрім традиційного святкування Нового року потрібно організувати щось нове.

«На Різдво 2007-го я зібрала людей до коляди. Це були працівниці садочку, бібліотеки та ще декілька знайомих. Наступного року вирішила зробити дитячий вертеп — діти гарно вивчили слова, ролі, усе вдалося. Але були сильні морози, дітей мало хто пускав до хати, доводилося виступати надворі. Дітям було холодно, і я зрозуміла: треба зробити щось по-іншому».

У 2010 році пані Іванна придумала новий формат: коротке вітання і колядка, наприклад «Нова радість стала».

«Людям це сподобалося. Це було не дуже довго: одне вітання — колядка, друге вітання — колядка. Дівчата були в народних хустках поверх верхнього одягу, хлопці — з новорічним дощиком. Херсонщина — це степ, тому нас було видно здалеку. Діти співали, а люди зупинялися, сигналили нам та дякували».

Коли колядники заходили до хат, їх завжди приймали гостинно — особливо приїжджі родини. Люди уважно слухали, дякували, а інколи навіть просили повторити колядку. За словами пані Іванни, це було настільки щиро й тепло, що наступного року вона вже не могла не підготувати дітей до колядування і не долучитися знову, навіть якщо хотілося поїхати до родичів та онуків на Львівщину. Вона знала: її місія — берегти й розвивати традицію колядок.

«Пам’ятаю одну господиню, в якої день народження був 7 січня. Вона спеціально влаштувала гостину саме на час нашого приходу, щоб усі гості побачили колядників. Ми колядували, вітали її з днем народження — і вона була дуже щаслива. Після цього нас уже добре знали в селі, бо наш виступ був справді гарним. І я вам скажу: за Різдво, напередодні свят, це було справжнє свято і для дітей, і для дорослих — дух традиції відчувався в кожному домі», — ділиться жінка.

Втім, був і кумедний випадок, який особливо запам’ятався пані Іванні та яскраво продемонстрував місцеві різдвяні звичаї. На Херсонщині напередодні Різдва діти йдуть до хресних, бабусь і дідусів та несуть їм кутю.

«Одна моя знайома мала сина, і він приніс мені вечерю — кутю у великій тарілці. Я, не знаючи традиції, просто перелила кутю у свою тарілку. А він дивиться на мене й каже: “Тьотю Іванко, віддавайте мені, я ще маю йти до інших хат”. Виявляється, я мала ложкою лише трохи відкласти собі куті. Мені тоді було і смішно, і ніяково, бо я зовсім не знала цих звичаїв. Тоді я вперше зрозуміла, як важливо знати й розуміти традиції», — згадує вона з усмішкою.

Що стосується святкових страв, на Херсонщині готували не лише пісне. Кутя була обов’язковою, причому не тільки з пшениці — часто її варили й з рису. На столі також були вареники, голубці (навіть із м’ясом), запечена курка, котлети.

Діти колядували зранку, а не ввечері, як це прийнято в багатьох регіонах. Вони з самого ранку обходили домівки з колядками.

«З 13-го на 14-те січня діти ходили з Маланкою. Ми вітали людей, виконували традиційні пісні: “Ой чи є, чи нема пан господар дома”, “Добрий вечір, пане господарю” та інші», — каже пані Іванна.

Після введення традицій у селі люди почали приймати українські звичаї і у себе вдома.

«Раніше в селі традицій дотримувалися не охоче, і люди могли ходити навіть до московської церкви. Але після того, як я почала ходити з дітьми колядувати, це, можливо, вплинуло на них і вони стали більш проукраїнськими. Дуже багато дітей почали колядувати самостійно, без моєї організації».

І так відбувалося щороку, аж до початку повномасштабного вторгнення. З ініціативи пані Іванни у 2022 році організували свято для всієї громади.

«Концерт було дуже гарним і тривав близько чотирьох годин. Це було справжнє свято і для дітей, і для дорослих — дух традицій відчував кожен».

Херсонська область була дуже патріотичною. Пані Іванна зізнається, що почувалася там задоволеною — майже як на Львівщині, адже поруч були люди, які підтримували такі ініціативи.

«В області було багато патріотів, і ми розвивали українські традиції. Згодом почалися змагання між селами: колядники ходили вже й в інших населених пунктах. Ансамблі колядували та навіть готували костюми. Стереотип про те, що Херсонщина повністю “зросійщена” і там немає Різдва та колядок, зовсім не відповідає дійсності. Це патріотичний регіон, де зберігалися українські традиції. У моєму селі, наприклад, працювала українська школа, проводили свята Миколая, колядування та інші традиційні заходи», — розповідає жінка.

Що стосується Діда Мороза, то на Новий рік він також приходив, як і в інших регіонах України, і діти та працівники дуже це любили.

На День святого Миколая батьки готували дітям подарунки, але й на Новий рік також — як казали місцеві, «під ялинку». Це справді була стала традиція.

Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, пані Іванна прожила 13 місяців в окупації. Попри страх і небезпеку, вона не зламалася. Після втечі через Крим і росію повернулася на Львівщину. 7 квітня цього року чоловік пані Іванни зміг приїхати до неї, залишивши в Херсонській області відремонтований і доглянутий будинок, що далося йому надзвичайно важко. Нині подружжя проживає в місті Городок, а нове життя знову привело пані Іванну до культурної праці — вона стала завідувачкою народного дому в селі Родатичі.

«Цього року на Різдво ми разом зі спільнотою «Жива віра» у нородному домі в Родатичах організовуємо фестиваль «Коляда єднає серця». Я дуже задоволена цією співпрацею. Там дуже активна й духовно багата молодь: вони справді ходять до церкви, співають у хорі. Коли організовуються благодійні концерти, вони дуже стараються — готують різні смаколики, вкладають душу. Мені дуже подобається така активність та їхня віддача своїй роботі», — розповідає пані Іванна.

Цього року Різдво вперше збере за одним столом усю родину Іванни Жукової.

«Ми ніколи не збиралися всі разом, адже доньки були далеко, а ми з чоловіком на Херсонщині. Він уже приїхав з окупації: востаннє на Різдво був 20 років тому, тож для нього цього року свято буде особливим. Ми вже готуємося, бо я хочу, щоб він відчув справжню атмосферу нашого Різдва», — розповіла вона напередодні свят.

Іванна Жукова наголошує, що цей рік буде особливим, адже родина нарешті разом, вони об’єдналися після випробувань війни і святкуватимуть Різдво разом. Тепер залишилося лише чекати перемоги України, після чого вся родина планує відвідати звільнену Херсонщину.

До слова, “Львівська мануфактура новин” уже спілкувалася з Іванною Жуковою у травні. Вона розповіла, як пережила 13 місяців окупації, українізовувала село на Херсонщині, подолала важку дорогу через Крим і росію та адаптувалася на Львівщині. Детальніше читайте за посиланням на нашому сайті.