регіональні новини
Написати нам
19 Грудня, 17:22

«Мамо, диви, телефон!»: на Городиччині «миколаї»-волонтери принесли дітям все, що вони просили (РЕПОРТАЖ)

Тетяна Пасічник

Вчора, 18 грудня, Святий Миколай роздавав подарунки потребуючим дітям Городоччини. Така акція проходить вже 15-й рік поспіль. Її організатором є місцевий благодійник Тарас Елейко. Щороку він та ще шестеро волонтерів переодягаються у «святого» та їдуть у домівки малозабезпечених сімей, аби подарувати дітям омріяні подарунки.

LMN поцікавилась, як все відбувається.

У Городку близько 16.00 у своєму авто нас зустрічає подружжя волонтерів – Станіслав та Юлія Мацько. Вони з року в рік допомагають Елейку розвозити подарунки. Прямуємо у село Керниця, де вони проживають. Звідти розпочинаємо мандрівку.

«У Керниці є теж кілька потребуючих сімей, спочатку до них підемо, а потім у інші села, – каже Юля. – Цього року ми зібрали 244 дитячі листи. Одному розвезти всі подарунки – нереально, тому «миколайків» є шість. Між собою поділили будинки – кому куди ближче їхати».

Для 94-х дітей подарунки зібрали небайдужі. Кожен міг вибрати для себе лист чи кілька листів і мав купити все, що просили діти. Замовлення із решти 150 листів за власний кошт придбав Тарас Елейко.

У будинку Мацьків весь коридор заповнений подарунками у синіх пакетах. На кожному з них є надпис з прізвищем дитини.  Станіслав починає носити їх у машину.

 

«Юлю, тут не вміститься все за раз, – каже чоловік. –  Рушаємо, а потім вернемось по другу партію».

Чоловік одягає священичий фелон, бороду, перуку та митру. Сідає за кермо.

e4acedc0-576b-4af1-8a60-eb34794794d3
53613f17-7895-4f35-98a5-a894c6a1c628

«Ще в минулі роки всі пакунки вміщалися в машину, – розповідає Юлія. –  Діти ростуть, а в деяких  сім’ях стало більше малят, їх без уваги теж не можемо залишити. Кожну дитину треба вдягнути: куртка, шапка, рукавички, взуття, спортивний костюм. Окрім цього ще солодощі та іграшки – бо яке без них свято? А ще помітила, що цього року майже у кожному листі є прохання про телефон. Та й не дивно, світ рухається вперед, дитина повинна бути весь час на зв’язку».

Зупиняємось біля першої хати. Глиняна, штукатурка обдерта, двері ледь тримаються на завісах, на вікнах – новорічні гірлянди. Тут живуть двоє дівчаток: 16-річна Андріана та 10-річна Ганнуся. Вже за кілька метрів чути, як вони голосно співають «Ой, хто, хто Миколая любить».

«Старша до школи не йшла, з самого ранку Миколая чекала, прибирала, готувалася, – зустрічає нас їхня мама. – Ви заходьте, заходьте!»

Дівчата доспівують пісню, розказують вірш. Починають відкривати пакунки.

«Мамо, диви, телефон!», – каже старша.

Усмішка не сходить з лиця, обіймає Миколая та його помічницю і біжить розпаковувати речі далі.

Ганнуся приміряє одяг та взуття.

80464455_475754429988360_2010281613513981952_n

«Ого, а я і не писала в листі про шарфик, а Миколай приніс», – дивується.

«Значить, він знає, що тобі дійсно потрібно!», – Юлія Мацько поправляє дівчинці шапку.

2a3ecccf-9e3b-405f-9cd3-ffe0f938cde0
1ffeee58-75c6-4984-8a51-1baa3fbc8afc

«Миколай» вирушає далі.

Дорогою розповідає, що у кожній з цих сімей різна ситуація.

«Одні п’ють, інші просто ради собі не можуть дати, – каже. – А от є один чоловік, який кілька років тому поховав жінку, сам виховує сина. Хоч живуть бідно, але старається зі всіх сил, працює, не п’є. Є одна сім’я, де батьків у свій час життя «покидало», тому потребують допомоги. Але вдома там завжди прибрано, і діти охайні, виховані.  Допомагаємо їм з року в рік, правда, малі в листах весь час просять щось недороге – якийсь одяг, кілька іграшок».

Наприкінці Керниці живе сім’я, у якій четверо дітей. «Миколай» відкриває багажник, бере два пакети. Юля витягає ще три.

Скоро у сім’ї з’явиться ще одна донька – Меланія. Для неї теж мама вже написала лист.

«Я думала, до свята  Миколая точно народжу – та де там! Чекаю з години на годину», – каже жінка з порога.

Для ще ненародженої Меланії принесли 7 упаковок підгузників, дитячу ковдру та зимовий комбінезон. Старші діти теж отримали подарунки.

14498bbe-b081-4ae9-b486-b3250bb8d3a5
c22d6fa1-fd9f-45b5-9057-68584a79767d

Надворі вже темно. Їдемо у віддалене село, останню домівку. Всі вже втомлені. Юлія згадує, як рівно два роки тому вона з чоловіком потрапила в страшну аварію.

«Це було теж 18 грудня. На дорозі ожеледиця, падав сніг. Ми якраз віддали останні подарунки і повертались додому. Раптом просто вилетіли з траси».

«Я ніби заснув з відкритими очима», – додає Станіслав.

«То було дуже страшно. На моєму обличчі не було живого місця. Лікарі та родичі забирали дзеркала, щоб я на себе не дивилась. А діти вдома вперше залишились без подарунка від Миколая. Пам’ятаю, Тарас Елейко приїхав у лікарню і сказав, що це чорти бісяться і за нами гоняться, щоб ми добрі справи не робили. Може, воно й правда», – каже Юлія.

Зупиняємось у маленькому хуторі.

«Отам, на горі, є одна хата, – показує Станіслав та глушить двигун. – Треба йти пішки, автівка там не заїде».

Подружжя бере п’ять пакунків. У сім’ї є більше дітей, та старші вже повнолітні.

В будинку стоїть неприємний запах. Біла фарба на дверях почорніла. Підлога та стіни обдерті.

«Мам, мам, ти казала він не прийде! Він є, не забув», – кричить 7-річний Олег.

Миколай просить розказати віршики. Діти мовчать, не готувались. Все ж отримують подарунки. Дівчатка приміряють чобітки, а хлопці розпаковують іграшки.

bc6f86b6-6366-4e72-8b10-9cdefb6e0bad
b1f1ef3a-3ef2-4ef7-8340-3b160e0bd252

«Якби не допомога людей, не знаю, які б ці діти росли, – каже дорогою додому Юлія. – Шкода, бо вони, як і всі інші дітки, хочуть вірити в дива. Цього разу Миколай знову не забув ні про кого. Дуже надіємось, що так буде кожного наступного року».

Близько 22.00 сім’я волонтерів вже вдома. Жартують, що цьогорічна місія – виконана.

Фото: LMN

  • 0
  • 3428
Схожі публікації