регіональні новини
Написати нам
29 Липень, 14:43
logo-black

«Малих повернули з перебитими носами, хворими спинами»: матері з десятьма дітьми потрібна допомога

Катерина Дмитренко

Львів’янка Анжеліка Глущак – мати-одиначка, яка виховує десятеро дітей. Найстаршому синові Святославові виповнилося 15 років, наймолодшому Артурчикові – лише 5 місяців. Багатодітна сім’я довгий час не мала житла. У липні 2016-го  міська рада виділила їй у тимчасове користування п’ятикімнатну квартиру на вул. Володимира Великого. Зараз в оселі треба робити капітальний ремонт – стіни вкрив грибок, підлога холодна.

Більше трьох місяців жінка намагається потрапити на прийом до міського голови Андрія Садового, аби просити про допомогу. Та наразі всі походи у міську раду закінчуються нічим.

«Записалася на прийом у червні – міського голови не було, у липні – теж. Кажуть, що через парламентські вибори відмінив усі прийоми громадян. Так зайнявся передвиборною кампанією, що забув про своїх мешканців міста», – бідкається Анжеліка Глущак.

Запрошує зайти у квартиру. Назустріч виходять 8-річна Марта та на рік молодша Ельвіра. Вітаються і біжать в одну з кімнат, де у візочку спить наймолодший братик.

dsc00683
dsc00684

«Дівчатка, не ходіть босими ногами, бо холодно, – просить мама. Термометр показує, що надворі +28 градусів Цельсія. – Ми інколи так мерзнемо в хаті, що ходимо на вулицю грітися».

Анжеліка Глущак запрошує до вітальні. Зі шухляди витягає стос документів. Розкладає на дивані.

dsc00706

«Я вже всі можливі кола пекла обійшла, поки нам цю квартиру виділили. Раніше жили на 11 квадратних метрах в аварійному будинку на вулиці Хорватській. Там не було газу. Ця квартира належала мамі мого колишнього чоловіка. Коли у мене було четверо дітей, почала звертатися у міську раду з проханням покращити житлові умови. Міський голова пообіцяв, що вирішить цю проблему. Але замість допомоги через відсутність житла почали відбирати дітей», – каже жінка.

Дивиться на годинник – через пів години треба забирати молодших дітей з дитячого садка. У кімнату забігає 5-річний Макар. Його 13-річний брат Андріан водив до стоматолога. Каже матері, що наступний прийом у лікаря буде через чотири дні. Жінка записує, аби не забути.

«У 2011 році у мене загинув 3-місячний малюк, який народився п’ятим. Маркіянчика віддала мамі у село на Ходорівщині. У той час залишалася у Львові, бо треба було старших дітей доглядати – школа, садочок. Мама тоді розпочала ремонт. До нині точно не знаю, що там насправді трапилося, але дитину забрали у лікарню. Казали, що через вину будівельника синочок упав. У дитини стався крововилив в голову, а у районній лікарні не було нейрохірургії. Я просила викликати швидку «Богдан», готова була заплатити. Районні лікарі мене відмовляли. Вночі о пів на четверту Маркіянчика не стало. Одразу дитину відключили від системи і перенесли у морг. Хоча по протоколу він ще дві години мав бути у  реанімації. Коли нам віддали тільце – воно було опухле. Адвокат запідозрив, що у нього могли органи взяти. Цю справу розглядали у суді. Винним зробили майстра, який у мами робив ремонт. Засудили на вісім років, але мені від цього не легше: дитину не повернеш», – зітхає.

Після похорону до Анжеліки прийшли представники міліції – уночі забрали дітей. Їх перевезли в інтернат.

«Святослава, Юліана, Андріана та Тарасика міліціонери били, бо вони пручалися. Я не розуміла, що відбувається, адже органи опіки та піклування до того часу не мали до мене зауважень. Подала до суду – він встав на мою сторону. Бо, крім відсутності житлових умов, причин для відібрання не було. Через чотири місяці мені повернули дітей. Я їх не впізнала – з перебитими носами, хворими спинами. Тарасик був як паралізований – не знаю, що з ним робили, – додає жінка. – Ми продовжували жити на Хорватській. Аж поки мої діти мало не загинули від чадного газу. Сусіди робили перепланування, труби замурували у димохід. Спала з Макарчиком, йому тоді було два місяці. Уночі пів на четверту почула різкий запах. Думала, що чоловік запалив сигарету. Але запах ставав нестерпний. Я зірвалася: а то чадний газ. З димоходу щось текло чорне, як смола. Ми жили на другому поверсі, вхід був по балкону в кухню – я повідкривала всі вікна. Чоловіка розбудила.  Кричав, аби не включала світла – інакше б вибухнуло. Побігла будити сусідів, приїхали газовики. Казали, що ми чудом вижили. Якби ще трошки почекали, злетіли би у повітря. Тарасика тоді з отруєнням чадним газом виходжували у лікарні».

Глущаків тоді поселили в загальноосвітню школу-інтернат №2 на вул. Просвіти. Згодом вони отримали повідомлення: міська рада їм виділила квартиру.

«Зайшли сюди, а стіни – чорні. З вікон текло. Попросила брата, аби допоміг з ремонтом. Почали своїми силами білити стіни, якісь меблі поставили. Бо ж дітям треба десь спати, уроки робити», – зазначає.

dsc00688
dsc00699

Йдемо у кімнати, де сплять діти. Там стоять двоярусні ліжка. У кутках стін – чорні плями від грибка. На балконах теж саме.

«Нам не вистачає коштів, аби самостійно відремонтувати квартиру. Але багато грошей йде на дітей – лікування, навчання. Кожна дитина до школи виносить по п’ять тисяч – рюкзак, канцтовари. Скидаємося на ремонт, друковані зошиті, книжку з англійської мови. Маю шість школярів, цього року ще й Ростик йде у перший клас. Двоє – Кароліна та Макар – у садочку. Теж не просто було туди потрапити, але нас якось взяли, – каже. – Чесно кажучи, ми ж і не знаємо, на яких правах живемо у цій квартирі. Житло – не приватизоване, дітей тут не можна прописати. Не знаємо, чи влада не зміниться і нас звідси не попросять. На ремонт порахували, що треба 868 тисяч гривень. А звідки їх взяти?»

Добитися підтримки від міської влади жінці допомагає юрист Андрій Гулей.

«Ця багатодітна сім’я досі перебуває на черзі на покращення житлових умов. Квартиру, в якій зараз живуть, отримали в найм. Та й цієї площі бракує для жінки і її неповнолітніх дітей. Згідно закону про охорону дитинства міська влада має подбати про їх добробут, – каже юрист. – Зараз у квартирі  – сирість та грибок. Цілу зиму діти не можуть вилікуватися від бронхітів. Три тижні тому до них приходила комісія. Яка склала кошторис для ремонту. Але на цьому усе зупинилося. Мати намагається потрапити на прийом до міського голови. Та це постійно відкладається. А жінці, крім питання ремонту, треба обговорити ще одну серйозну проблему. Перед тим, як сім’я вселилася у квартиру, там було підприємство по ремонту ліфтів. Коли з’їхало, залишилися борги за комунальні послуги. Багатодітна сім’я зараз не має можливості оплатити чужі заборгованості».

66189287_2731304763610729_5893436059215200256_n

Усі, хто має бажання фінансово допомогти цій родині, може скинути гроші на картку багатодітної матері: 4149 4978 6440 5834 Глущак Анжеліка Сергіївна.

Фото: LMN

  • 0
  • 3034
Схожі публікації