Місто бере пензлі: як іноземні художники й мешканці розмалювали Шептицький

У Шептицькому вдруге провели міжнародний фестиваль «Шептицький СтрітАрт». Цього року художники з України, Литви та Великої Британії разом із місцевими волонтерами розписали 44 метри огорожі стадіону «Шахтар». Дев’ятирічна Юстина прийшла на стадіон лише допомогти художникам, а зрештою залишила на міжнародному муралі своїх метелика, бджілку та сонечко.

У затінку стадіонних секцій пахне фарбою та розчинником. На драбинах і біля бетонних плит – митці з Великої Британії, Литви та України пліч-о-пліч із місцевими мешканцями. З пензлями та валиками у руках вони заповнюють кольорами 19 сірих секцій паркану довжиною майже 44 метри.

Цьогоріч ініціативу втілили силами громади у співпраці з Посольством Литовської Республіки в Україні.

«Суть цієї ініціативи – об’єднати українських та іноземних митців, які спільно створюють мурали. Цьогоріч ми обрали локацію місцевого стадіону. Тематика зображень спортивна – така, що популяризує спорт, активний спосіб життя та якісне дозвілля. На локації зголосилися працювати близько двадцяти волонтерів, які кілька днів поспіль активно допомагали наносити малюнки», – розповідає в.о. начальника відділу культури Шептицької міської ради Юрій Гринів.

Перехожі зупиняються, розглядають лінії, розпитують про ідеї та навіть самі беруть до рук пензлі.

Для литовської художниці Ієви Воронецкіте стріт-арт – це можливість вийти за межі тісних виставкових залів. У мистецтві вона вже понад 12 років: створює мозаїки, ювелірні вироби та живопис. Проте саме монументальні мурали дарують їй відчуття свободи.

«Я малюю вже дуже давно, але великі стіни на вулицях дають особливе натхнення. Картини в галереях бачать не всі, а мурал відкритий для кожного. Це універсальна мова, яку розуміють у будь-якому куточку світу без перекладача», – розповідає Ієва.

Її ескіз для Шептицького – про спорт, але без жорсткої конкуренції. На стіні з’явилися різнокольорові м’ячі та Земля у вигляді великої спільної кулі.

«Усі ми маємо це природне бажання змагатися, але спорт і творчість насправді нас об’єднують. Ми всі живемо на одній планеті й граємо в одну гру під назвою життя. А ці кольорові хвилі на малюнку – це енергія руху, звуку й нашої спільної роботи», – усміхається художниця.

Поруч із литовською мисткинею працює британський ілюстратор Філіп Ґрайзвуд. Це вже не перша його поїздка до України – два роки тому він створював мурал у Львові й з того часу мріяв повернутися.

Для стіни стадіону Філіп обрав ритмічну геометричну композицію, натхненну олімпійською графікою.

«Два роки тому я працював у Львові й був неймовірно радий знову приїхати сюди. Стіна стадіону – чудове полотно. Створюючи цей ескіз, я надихався спортом та геометрією. А ще мене щиро захоплює українська традиційна культура – особливо чіткість та краса орнаментів у ваших вишиванках», – ділиться Філіп.

Партнерство між Шептицьким та литовським Маріямполе розпочалося з підписання офіційної угоди про побратимство. Головним містком між містами стала співпраця у сфері культури та збереження міської спадщини. Ідея перенести литовський досвід на Львівщину виникла за підтримки відомого нью-йоркського художника литовського походження Рея Барткуса – засновника знаменитого міжнародного симпозіуму MaLonNY у Маріямполе.

Саме цей фестиваль свого часу перетворив сірі промислові вулиці Маріямполе на впізнавану європейську галерею просто неба. Литовський досвід став для Шептицького не просто прикладом, а робочою моделлю: як через стріт-арт, залучення міжнародних митців та роботу з місцевою громадою переосмислити простір колишнього шахтарського міста й дати йому нове дихання.

Проте найважливішою частиною цього проєкту стали не лише закордонні гості та концепції, а й самі мешканці Шептицького, які з пензлями у руках долучилися до творення нової історії власного міста.

Дев’ятирічна Юстина прийшла на стадіон разом із мамою. Дівчинка зізнається: спочатку соромилася, бо нікого не знала, але швидко знайшла спільну мову з митцями.

«Мене мама покликала сюди помалювати. Спочатку я соромилася, але потім взяла пензель. Я намалювала від себе ще на стіні метелика, бджілку та сонечко, щоб мурал став веселішим. Мені це дуже подобається!», – каже дівчинка.

Для багатьох дорослих ця робота стала справжньою арт-терапією – можливістю на кілька годин відволіктися від тривожних новин, виплеснути емоції у фарби та відчути себе частиною чогось великого та світлого.

«Я викладаю малювання і давно хотіла спробувати себе у стріт-арті. Минулого року про захід не знала, тому цьогоріч одразу прийшла допомагати. Всі ескізи дуже цікаві – у кожного митця свій особливий посил», – розповідає мешканка Шептицького Юлія Стахів. 

Завдяки спільній роботі художників та волонтерів мурал розписали на два дні швидше, ніж планували. Серед спортивної геометрії, кольорових м’ячів та великих авторських композицій залишилися і три маленькі малюнки Юстини. Тепер вони також стали частиною 44-метрової стіни, яку у Шептицькому планують продовжити наступного року.

Підготувала Вікторія Войтович