Диплом, що фіксує історію: львівська фотографка створила унікальну книгу про родин полонених
Львів. Субота. Площа біля пам’ятника Шевченка. Крізь гомін вихідного дня пробивається гасло, від якого йдуть мурахи по шкірі: “Байдужість вбиває”. Тут, серед плакатів і прапорів, стоїть трирічний хлопчик Дем’янко, який щойно переміг онкологію. У його маленьких руках – папір із написом: “Я кричу за татка кожен день, чому ви мене не чуєте?”. Його тато, Леонід Кузнєцов, оборонець “Азовсталі”. Поруч спалахує об’єктив камери. Цей момент фіксує Анна Сікорська – студентка останнього курсу факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка. Її дипломний проєкт став не просто екзаменаційною роботою, а унікальною документальною фотокнигою “Невидимі кайдани”, де між читачем і болем людських історій лежить лише тонкий прошарок напівпрозорої кальки.
Ідея цієї книги не народилася миттєво. Вона визрівала два роки, щосуботи, коли Аня приходила на львівську площу до родин військовополонених. Спочатку знімала короткі відео для соцмереж, намагаючись пробити стіну алгоритмів. Згодом, коли в руках з’явилася професійна камера, кадри переросли у масштабні репортажі. Коли ж архів перевалив за 8 000 знімків, разом із науковим керівником Ярославом Табінським вони зрозуміли: пости в стрічці зникають за секунду, а книга – це речовий доказ російських злочинів, який залишиться в бібліотеках назавжди.
Назва проєкту метафорична, але до болю точна. “Невидимі кайдани” – це про внутрішню несвободу. Люди на акціях формально вільні: вони ходять вулицями, п’ють каву, тримають плакати. Але психологічно вони прикуті до нескінченного, виснажливого очікування без жодних гарантій. Ці ланцюги не викувані з металу, їх не видно в кадрі, але вони тримають міцніше за будь-яку сталь.
Візуально книга побудована на глибокому інтерактивному прийомі. Тексти та пряма мова героїв надруковані на напівпрозорій кальці. Глядач спочатку занурюється у слова, читає історію, а перегортаючи тонку сторінку – залишається сам на сам із глибоким, драматичним фотопортретом. Великі плани рук, емоції перехожих, погляди, в яких застигла війна. Це розмова без слів.
Тексти книги тримаються на одному питанні: “Чому важливо ходити на акції?”. Хоч питання одне, кожна відповідь – це окремий всесвіт болю та вірності. На сторінках закарбовано вісім доль. Серед них – Світлана Нагорна-Гордійчук, Михайло Фатєєв, Михайлина Габер, яка вже два роки живе у невідомості, стаючи голосом свого зниклого безвісти чоловіка Ігоря.
Кожна історія – наче оголений нерв:
Під час макетування книги сталося те, що Аня називає справжнім дивом. Коли останні сторінки вже готувалися до друку, батько маленького Дем’янка, Леонід Кузнєцов, після чотирьох років неволі повернувся додому в межах обміну. Кайдани справді можна розірвати.
Аня розповідає, що її книга не має обмежень у цільовій аудиторії, вона створена для кожного свідомого українця – як цивільного, так і військового.
“Моє головне завдання – мотивувати суспільство, особливо молодь, до активних дій та інформаційного опору. Я прагнула показати, що за кожним плакатом чи прапором на площі стоїть унікальна історія вірності, болю та любові. Проєкт покликаний нагадати, що боротьба триває щодня, допоки останній український полонений не повернуться додому. Мені хочеться, щоб люди усвідомили: виділити одну годину свого часу на тиждень, щоб щосуботи прийти на площу й стати поруч із цими родинами – це найменше, що ми можемо зробити, виявляючи солідарність, національну єдність та повагу до наших Захисників”.
Цифра, яка змушує зупинитися. Але Аня переконана: справжня цінність цієї книги вимірюється не грошима, а дотиком.
“Якщо потримати її в руках хоча б раз, питання про ціну зникають, – ділиться фотографка. – Велика форма, дорогі матеріали, а головне – матова напівпрозора калька. Коли ти перегортаєш її, то залишаєшся сам на сам із поглядом людини, яка чекає або пройшла пекло. Здешевити це на етапі диплому означало б знецінити самі історії”.
Проте цей проєкт – не про комерцію. Аня не шукає власного прибутку і вже зараз активно пише гранти та шукає меценатів, щоб створити благодійний тираж. Мета – знизити собівартість майбутніх примірників до 1500–2000 гривень, не втративши ні грама якості. Книга має жити не в приватних колекціях, а на полицях бібліотек, культурних центрів та шкіл, щоб молодь бачила обличчя сучасних титанів.
Разом із науковим керівником дівчина планує масштабувати проєкт і для закордонних спільнот, адже візуальна мова фотографії здатна кричати на весь світ без перекладачів, нагадуючи пророче гасло кожної суботньої акції: “У нас у полоні – там усі, там усі наші”.
Для самої Ані цей проєкт перевернув свідомість. Вона виросла в родині військових (її батько та брат – колишні військовослужбовці), тому добре знає ціну очікуванню. Книгу закриває її авторський вірш “Свобода в облозі”, який фіксує цю вічну спіраль надії.
“Коли ти в тилу починаєш бідкатися на втому, погану погоду чи побутові труднощі, тобі варто просто відкрити цю книгу і подивитися в очі героїв, – ділиться Аня. Якщо боєць у полоні роками знаходить сили писати вірші, то ми просто не маємо жодного морального права втомлюватися чи опускати руки”.
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
