“Навіть душа на війні стає брудною”: відверте інтерв’ю з військовою із США, яка мріє стати українською письменницею
Вечірній Львів, травень. Ми гуляли містом разом із колегами з редакції, аж раптом серед звичної метушні погляд вихопив особливий кадр. На одній із вуличок тривала фотосесія: дівчина у військовій формі ЗСУ позирала в об’єктив камери. Її зовнішність одразу дала зрозуміти, вона – іноземка. Професійний інтерес переміг: ми підійшли ближче, розговорилися і за лічені хвилини зрозуміли, що перед нами американка, яка приїхала в Україну не як туристка чи волонтерка, а як військова. Лонг Т. охоче погодилася на інтерв’ю для LMN та розповіла, як звіти про викрадених дітей перевернули її життя, чому вступила до лав ЗСУ, що найбільше вразило в українцях і чому тепер називає Україну своїм домом.
Лонг Т починає свою історію здалеку. В Америці вона встигла попрацювати в галузі психічного здоров’я та у сфері безпеки. Каже, що цей досвід навчив її головному – співчуттю. Саме воно і привело її за тисячі кілометрів від рідного дому.
“Я сиділа в офісі в США та читала звіти про торгівлю людьми. Постійно бачила в них назву “Україна” і слово “діти”. І тоді всередині щось клацнуло: я мушу поїхати й з’ясувати, чи справді росія викрадає українських дітей тисячами”, — згадує Лонг Т.
Замість порожніх слів, військова зібрала команду друзів-хакерів та технарів у США. Разом вони створили унікальне технологічне обладнання для тестування на передовій і жінка навчала українських військових ним користуватися, а згодом і сама підписала контракт із ЗСУ.
“Підрозділ, з яким я працювала, став обраною ротою влітку 2023 року. Саме тоді вони стали дуже відомими, бо раптово отримали всю цю нову інформацію та технології. Те, що вони мали — це мене. Але я була в Києві й не керувала тими фронтовими операціями. У них був рівень втрат 87%. Однак, коли я стала офіційною членкинею ЗСУ, я служила на чотирьох напрямках фронту по всій Україні”, – ділиться Лонг Т.
“Один мій друг прямо заявив, що Україна раптово ніби “заволоділа” мною, але мій від’їзд нікого не здивував. За два роки їхнє терпіння, звісно, вичерпалося. Вони вважають, що я мала би вже повернутися. Але вони просто це терплять”, – каже вона.
Лонг щиро сміється. Тоді столиця зустріла її не надто привітно, але доля зіграла з нею в дивовижну гру, яку насправді важко уявити.
“Коли я вийшла з автобуса у Києві, на мене накричав якийсь п’яний чоловік. Мовляв, чому я не на Донбасі, якщо приїхала сюди. Це було дивно. Але іронія в тому, що згодом, коли я вже була у формі ЗСУ , на якомусь випадковому автовокзалі в маленькому містечку я знову зустріла того самого чоловіка! Виявилося, він теж пішов служити і побував на фронті. Його мучили ті слова, він вибачився, сказав, що багато думав про наш випадок і шкодує. А коли спитав, що я тут роблю, я з посмішкою відповіла: “вступаю до ЗСУ”, а він чомусь страшенно розлютився”.
Окреме місце у житті Лонг Т. займають дитячі книжки, які вона почала писати вже під час війни в Україні. Ідея народилася після зустрічі з дітьми в одній із київських шкіл. Вони просили не просто уроків англійської, а справжніх пригод – таких, які допомагають хоча б ненадовго забути про сирени, укриття і війну за вікном.
“Вони хотіли знати, як заспокоїтися, коли в укритті страшно і гучно, як пережити поганий сон або просто мати хороший день” — розповідає вона.
Так з’явилися одразу дві серії книжок. Одну з них – Brave is Where the Heart Leads Лонг написала про хлопця-русала Соллі та дракона Аргона, які вирушають у пригоди й допомагають дітям вчити англійську через історії та інтерактивні завдання. Інша серія – Talbot’s Tarot Adventures — розповідає про хлопця з українського села, який отримує чарівний мішок і подорожує країною, щоразу отримуючи подарунки за сміливість або допомогу іншим.
Коли я запитала Лонг Т про те, що її найбільше здивувало в Україні – вона без роздумів відповіла, що жінки.
“Українські жінки – неймовірні. Вони дуже доглянуті, жіночні й елегантні. І при цьому – фантастично сміливі. Дехто сам виховує дітей під обстрілами, поки чоловіки на війні. А жінки у війську – це мої особисті герої. Я навіть не знаю, як це описати… “
“Я трохи говорю українською, але погано(усміхається) Проте обожнюю всі ваші свята. Якщо зануритися в це, можна влаштовувати по одній-дві вечірки щотижня через таку кількість святкувань! Після війни я планую цілий рік без упину святкувати всі українські свята”.
“Оранка полів фермерами. Хто знає – той зрозуміє про що я. Під ударами дронів, під час війни, українці продовжують працювати на землі… Моє серце переповнюється гордістю, коли я це бачу”.
Наша розмова триває. Лонг Т розповідає, що коли дізналася, скільки насправді дітей зникло – зрозуміла, що ця війна змінила її назавжди.
“За це не існує достатньої помсти. Немає “ввічливого” насильства, яке могло б вирішити цю проблему”.
“Одного разу російському солдату відірвало ноги. Ми продовжували накривати їхню позицію вогнем і раптом побачили, як їхній медик побіг під обстрілом і витягнув його назад. Після всіх воєнних злочинів росіян, побачити бодай якийсь прояв людяності з того боку – було незвично. Оператор нашого дрона тоді навіть завмер на мить перш ніж ми продовжили… Війна руйнує ілюзії. Вона не чиста. У ній немає місця чистоті”.
“Обійми. Моменти, коли ми попри все ми сміялися. Вибір, який ми робили. Не кожен воїн мабуть може таке сказати, але саме це мене гріє найбільше”.
Попри весь бруд та біль, Лонг навчилася бачити на фронті красу. Вона каже, що її “тримає” дивовижна відданість українців своїй землі.
“Я не можу передати, скільки бійців говорили мені, що вони спочатку йшли воювати за батька чи сина, а тепер – за гори. Їхня любов неймовірно глибока. Коли я взяла відпустку і поїхала в Карпати – я все зрозуміла. Вони нагадали мені місця, де я виросла, але в Америці гірське повітря не пахне чаєм так, як тут, в Україні”.
“Ні, не планую. Там надто багато англійської мови. Я хочу чути українську. Мій дім – Україна, але я точно буду подорожувати Європою”.
“Так усе почалося знову: не вперше, але востаннє, коли свободу й демократію України довелося виборювати самому народу”.
Наша розмова добігає кінця. На запитання, ким вона була ДО України і ким є ЗАРАЗ, Лонг знову посміхається – цього разу дуже спокійно і впевнено.
“Я була неспокійною, почувалася загубленою, без мети. Тепер я знаю, що я – українська солдатка і українська письменниця. Це те, у чому впевнене моє серце. Бути військовою, допомагати дітям і писати книжки, щоб вони вчили англійську – це найкраще життя для мене. Я неймовірно рада офіційно стати українкою”.
Лонг Т ділиться, що зараз її документи оформлюються урядом і вона дуже сподівається, що скоро офіційно зможе сказати “Я – українка”.
“Я хочу бути відомою українською письменницею”
Україна не лише дала Лонг нову домівку, а й повністю “перекувала” її як авторку. Війна змінила її погляд на текст, змусивши дивитися на світ не збоку, а через глибину внутрішнього досвіду героїв.
“Писати – це зусилля душі. І я кажу це абсолютно серйозно. Взяти до рук ручку – означає кинути виклик власному серцю. Писати – означає мати сміливість дивитися на те, що належить тобі, і на те, що не належить. Завдання письменника – досліджувати душу, додавати до неї щось нове, якось її змінювати. Це честь і мій улюблений адреналін”.
“Раніше я показувала окремі моменти, ніби зазирала у сцени збоку. Україна навчила мене дивитися назовні – показувати світ через внутрішній погляд персонажів, через їхній досвід. Війна то сповільнює час, то різко пришвидшує його. У ній є страшенні злети й падіння. І тепер моє письмо теж уміє це передавати. А ще є відповідальність письменника в Україні. Тут письмо – це форма безстрашної чесності. Тут неможливо сховати свою душу. Історія не пам’ятає поганих вистав, а Україна не пам’ятає поганих поетів”.
“Найкращим. Найкраща зброя, яку виготовлятимуть і продаватимуть. Наймасштабніша відбудова в сучасній історії. Велике культурне переосмислення — без російського впливу, з глибоким розумінням того, що означає бути українцем. Я бачу великий прорив у технологіях для людей з ампутаціями. Україна, як нація, тепер прокинулася, увесь світ знає про неї. Спадщина – ось що чекає Україну в майбутньому. І, зустрівши багатьох українських дітей, я можу сказати: майбутнє точно сміливе, розумне і дуже-дуже смішне”…
Нагадаємо, що у Львові тривав VIII Всеукраїнський форум військових письменників, який об’єднав військових, ветеранів, волонтерів, журналістів та авторів з усієї України. Учасники проводять літературні зустрічі, дискусії та авторські читання, а також говорять про війну через літературу, поезію, театр і пам’ять. До події долучилася і американка, військова, письменниця Long T, яка пише книги для дітей. У ексклюзивному інтерв’ю для LMN вона розповіла, що коли була в одному із класів Києва та познайомилася з українськими дітьми, вони сказали, що хочуть дізнаватися корисні речі: основи медицини, як зберігати спокій, коли в укритті чутно звуки вибухів, як мати хороший день навіть після поганих снів.
*розмова перекладена з англійської мови
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
