«Сам раніше не думав, що на хробаку можна заробляти»: на Самбірщині сім’я організувала ферму черв’яків
Вікторія Цимбаліста
У селі Підгайчики Самбірського району вже шостий рік поспіль Марія та Володимир Ганишини вирощують та продають черв’яків. Кажуть, сорти Дендробена, червоний каліфорнійський та виповзок у літній період розлітаються, як гарячі пиріжки.
Найчастіше за продукцією питають рибалки, які їдуть відпочивати до ставків та озер.
З чоловіком зустрічаємось у четвер зранку у Львові. Він щодня привозить в рибацькі магазини черв’яків. Сортує їх у пластикові коробочки. Збуває за ціною 300 гривень за кілограм.
«У мене робочий день удосвіта розпочинається, о сьомій годині я вже у Львові. Розвезу по торгових точках і одразу додому, бо в цей період робота просто кипить. Попит на хробаків дуже великий, іноді й не знаю, як викручуватись, бо не встигаємо зібрати», – каже Володимир.
Їдемо у його авто до Підгайчиків. Чоловік обіцяє показати своє господарство.
Питаю, як прийшла ідея займатися таким незвичним фермерством.
«У житті в мене сталося дві серйозні трагедії, які дали стимул працювати ще більше. Тоді треба було хапатися за будь-яку роботу. Пробував, чесно кажучи, все, що можна – і кури вирощував, і свині. Але пробитись на ринок із цим продуктом зараз важко – він вже заповнений. Кум якось, повернувшись з рибалки, підкинув ідею. «А давай, – каже, – черв’яки вирощувати». Сподобалась думка. Здавалося, нічого складного нема. Накопали дощового хробака, утрамбували, пам’ятаю, у два великі ящики. Думали, він нам розведеться, а черв’як весь наступного дня загинув. Щось робили не так. Почали читати, моніторити, питати. В мене освіта ветеринарна. У дружини – агронома, кожному це було цікаво», – розповідає.
Дорогою в село з чоловіком вітаються багато місцевих. Чоловік пояснює, дехто з них також купує його продукцію.
«У мене на господарстві працює кілька людей з села. Самі з жінкою просто би не справились. Взяли собі приміщення ферми. Влітку там ідеальні умови для вирощування хробаків. Під навісом не спекотно, добре тримається волога. Черв’як швидко наростає», – відчиняє ворота ферми.
У приміщенні на 700 квадратів трохи пахне силосом. Господар пояснює, що це перероблена черв’яками кава дає такий запах.
«Жмих кави нам зі Львова везуть із заводу, для них це відходи, а для нас йде як корм для черв’яків. Виростають до 5 грам кожен», – каже підприємець.
Ганишин налагодив фермерство і біля власної хати, на 5-ти сотих городу. Черв’яки живуть і розмножуються просто на грядках, у верхньому шарі. На городі порається господиня та ще двоє людей. Скроплюють ґрунт водою та у відро вибирають черв’яків.
«Від сонця кагати просто горять, це для черв’яка смерть. Щоб вижити, він заривається глибше в ґрунт. Ми поливаємо грядки і сиплемо зверху корм. Правда, у спеку хробак і їсти не хоче. Тому тут, просто неба, наростає повільно, є значно дрібніший, ніж на фермі. Ідеальні умови для них були весною, коли йшли затяжні дощі, – пояснює господиня. – Як корм даємо гній, найкраще кролячий, а ще продуктові відходи. З цим помагають сусіди, трохи беремо з місцевого магазину – зіпсуті продукти списують нам. Якось завезли цілу вантажівку зігнилих яблук. З перегноєм трохи проблема зараз, наші місцеві все менше тримають худобу, нема навіть в кого купити. А одного разу взяли у фермера свинячого та курячого гною. Нам весь хробак загинув. Як виявилось, тварин годували хімічними кормами. А черв’яки не люблять такого. Люди розказують, що останнім часом хробаків менше водитись стало. А чому? Та бо в побуті багато хімії тепер застосовуємо. Посуд, підлогу миємо спеціальними засобами, а потім це все потрапляє в ґрунт. Хробак любить органіку і переробляє органіку», – каже Марія.
Зібраних черв’яків у спеціальному приміщенні Ганишині сортують, зважують та після цього відправляють на продаж. Крім Львова, кажуть, мають замовлення також і з Києва та Житомира. Останнім часом їхніми черв’яками стали цікавитись з-за кордону.
«В Європі роблять ставку на органічні продукти. За черв’яком питають ті, хто займається вирощуванням курей. У корми бройлерам добавляють хробака. Такі кури наростають добре і без хімікатів. М’ясо їхні смачніше і корисніше. Цінується дорожче. Але за кордон малими партіями нема що продавати. Там хочуть брати одразу хоча б сотню кілограмів. Сам поки на таке виробництво не вийшов. Зараз думаю над тим, щоб утворити кооператив. З кількома фермерами могли б відправляти такі партії раз в тиждень», – додає чоловік.
До речі, крім черв’яків, Ганишині реалізують також біогумус. Кажуть, його беруть для парників, де вирощують овочі та квіти.
«Літр – 2,5 гривні. І у нас це справжній біогумус, а не такий, як зазвичай фасують і продають на ринках, де основна частина – торф. Дружина торік остання в селі на нашому ґрунті висадила перець, думала, нічого з нього вже не буде, бо пізно взялась. Та овочі не лише виросли, а й зародили краще, ніж у кого, перець великий, один в один. А квіти як розцвітають! Все тому, що жодної хімії».
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
