Симптоми порушеної психіки у дітей через війну: поради психолога
Війна, смерть, інвалідність, страхи, емоційні розлади – це все, з чим стикається сучасна дитина зараз. Хоча в наш час це особливо важко, але батькам треба як ніколи уважно стежити за психічним розвитком своїх дітей. Психологиня клінічної психології з основами когнітивно-поведінкової терапії в напрямку діти і підлітки Роксолана Балагурак розповіла LMN про головні симптоми порушеної психіки у дітей через війну, а також дала порадами батькам, як мінімізувати негативні наслідки війни для дитини.
“Дошкільнята найчастіше сприймають стрес через призму емоцій, а школярі і підлітки реагують когнітивно і усвідомлено. Тому саме для дітей віком від 8 до 18 років більш характерними є підвищена тривожність у зв’язку з тим, що є усвідомлення небезпеки і її наслідків. В них часто виникають думки про свою смерть та смерть близьких. Також характерно для старших дітей зниження концентрації уваги і успішності в школі. Вони можуть відмовлятися від різних активностей і бути схильні до розвитку ПТСР через пережитий травматичний досвід.
Щодо симптомів, то вони варіюються залежно від віку. В дошкільнят, як зазначають самі батьки, провляютьсяпідвищена тривожність і гіперчутливість до зовнішніх подразників без конкретної на те причини. Це проявляється в проблемах зі сном, несподіваних спалахах агресії, болях в животі та головні болі без видимих причин. Також може спостерігатися регрес у розвитку, тобто поведінка може повертатися до ранньої: втрата мовних навичок, нічний енурез та інше. Школярі і підлітки схильні до соціальної ізоляції. Вони закриваються в собі, уникають місць або людей, які нагадують про пережиту травму війни і втрачають інтерес до улюблених занять, які раніше мали місце”,- каже Роксолана Балагурак.
Психологиня наголошує, що з дитиною обов’язково треба говорити про смерть, бо це допомагає пережити втрату і прийняти свої почуття. Коли ми говоримо про смерть відкрито, тоді ми даємо дитині реалістичну картинку світу.
“Варто завжди говорити правду про те, за яких умов відбулася смерть без абстрактних речей, нібито “людина заснула” чи “пішла на хмаринку”. Це може лише підвищувати тривогу і розвивати страхи. Дитина рано чи пізно дізнається правду і втратить довіру до дорослого. Звісно, при розмовах варто враховувати вік дитини, адже вона має відповідати рівню розуміння і пояснювати, що сумувати це нормально. Молодшим дітям допомагає, коли дорослі інтегровують втрату в історію з щасливим кінцем, нібито даючи мозку сценарій виходу з критичної ситуації”, – розповідає пані Роксолана.
Питання інклюзії за словами психологині, в наш час має бути на поверхні. Тут важливо бути чесним з дитиною, пояснювати, хто такі військові ветерани, що вони робили для нашої країни. Можна навести конкретні приклади завдань, які вони виконували. Потрібно акцентувати увагу, що це люди, які заслуговують на велику повагу, розповідати про протези, крісла колісні, щоб нормазуватиці речі для дитини змалку.
Почуття провини для дітей – це часте явище. Коло є певні ситуації, які не проговорені, коли більше питань ніж відповідей, то вони схильні переносити вину на себе. Діти уявляють, що їхня поведінка якимось чином впливає на події, а також переймають емоції дорослих, дивлячись на їх метушливість і розгубленість.
“Треба говорити, що є речі, на які ми маємо вплив, а є, на які не маємо. Так, ми можемо волонтерити або бути безпосередньою учасниками бойових дій, але все ж війна від нас не залежить. Тут важливо ділитися власними переживаннями, бо саме це дуже гарна емоційна підтримка для дитини. Варто дотримуватися рівня комфорту дитини, не заставляти говорити, підтримувати у вираженні її почуттів, допомагати долати сильні емоції, давати можливість робити речі, які приносять задоволення, щоб мати можливість емоційно переключитися”, – говорить психологиня.
Роксолана Балагурак наголошує, що до дитячого психолога потрібно невідкладно звертатися коли в дитини є суїцидальні наміри, агресія, бажання повністю ізолюватися від соціуму, сильна тривога і страхи, які перешкоджають повсякденному життю, а також ігри, в яких дитина постійно переживає події війни. За її словами, зараз значно збільшилася кількість звернень батьків стосовно дітей з депресією, тривожністю і порушеннями якості сну. Але не можна точно стверджувати, що це повʼязано з війною.
“Найчастіше, з чим стикаюся на практиці, це агресія і замиканням в собі. В кризовій ситуації всі люди діють за трьома сценаріями: бий, біжи і завмри. Це наш вроджений механізм і так працює наш мозок. Одні діти в стресовій ситуації завмирають, не висловлюючи свої почуття, другі – бʼють та агресують, а треті намагаються бігти і шукати виходу з небезпечної ситуації. Коли дитина не може висловити свої почуття, то важливо спершу створити безпечне середовище для неї, показувати власним прикладом, як можна ці почуття висловлювати, бо емоційний інтелект дитини, насамперед, розвивається завдяки дорослим. Гарно працює ілюстративний матеріал. Варто читати книги і дивитися мультфільми про емоції і обговорювати їх. Також можна грати рольові ігри з ляльками. Коли дитина проявляє агресію, то важливо памʼятати, що це лише “верхівка айсбергу” і під нею завжди щось стоїть. Коли дитина агресує вона кричить про незадоволення базової потреби і тоді перше, що роблять батьки – це задовольняють. При агресивній поведінці важливо бачити не дитину, яка просто доводить нас, а дитину, яка чогось потребує. Вона має розуміти наслідки агресивної поведінки, а батьки мають вміти пояснити способи альтернативної поведінки. Кожну ситуацію проговорювати, щоб знати причину. Також наголошувати про любов”, – каже фахівець.
Війна точно не може перейти безслідно для дітей. Масштаби і наслідки, на думку пані Роксолани, дуже залежать від післявоєнних подій, зокрема, від того чи успішною буде відбудова України та від того чи покращиться соціально-економічна ситуація. Глобально зараз ми не зможемо передбачити, які будуть наслідки для психіки дитини в майбутньому, проте саме емоційний стан батьків дуже відображається на вихованні дітей.
“Стресові ситуації такі, як війна, можуть сприяти заїканню у дитини. Це пояснюється збільшенням напруги мʼязів. Також у дітей через стрес може спостерігатися зміна харчової поведінки, бо вони часто себе регулюють чимось смачненьким. Така проблема може бути, але вона не конкретно повʼязана з війною, а з харчовою поведінкою і емоційною регуляцією до якої вона звикла. Тут потрібна допомога психолога, тому що дитину треба привчати до того, що коли ти відчуваєш сум, то можна робити набагато більше дій, ніж лише поїсти”, – говорить психологиня.
Психологиня Роксолана Балагурак рекомендує:
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
