Львів, за словами Ніколя, дуже нагадує його рідний Прованс: затишні тераси, маленькі дворики, особлива атмосфера. У місцеву каву він закохався без застережень — називає її «чистою й безумовною любов’ю», кращою навіть за вино. З круасанами складніше. Львівські готують інакше — начинку ховають усередину, що для справжніх французів неприпустимо. Але чоловік визнає, що круасани дуже смачні.
«Не дай Боже ви розкажете французам — вони не будуть згодні зі мною», — сміється він.
Українські пісні теж зачепили: одну він слухав десять годин поспіль, а пізніше заспівав її на власному весіллі під час викупу нареченої.
Ніколя не приховує розчарування темпами європейської підтримки. Спроби Макрона домовитися з путіним він відкрито називає наївними, а закриття українського неба вважає питанням, яке треба було вирішити з перших днів повномасштабного вторгнення.
«Треба дати зрозуміти бандиту путіну, що він ніхто і що ми є сильніші. Ну про що ми говоримо? Ну серйозно», — каже він.
Сьогодні Ніколя переконаний: українці мають берегти мову, культуру та єдність. Знищувати комплекс меншовартості і пам’ятати, за що йде боротьба.
«Панувати — означає бути господарем на своїй землі. За свою українську незалежну Україну», — підсумовує він.
Франція — його батьківщина. Але дім, який обирають серцем, Ніколя знайшов саме тут — серед львівських вулиць, кав’ярень і рідних людей.
Підготувала Вікторія Войтович
