У свої 19 років зробила все, що могла – віддала своє життя: історія загиблої Захисниці Юлії Бояновської

Їй було лише 19, і за місяць вона мала святкувати свій 20-й день народження, однак замість мрій про майбутнє мирне життя Юлія Бояновська з позивним “Тиша” обрала захист рідної землі. Молода, смілива та незламна дівчина стала військовою, щоб боротися за свободу України, і героїчно загинула, залишивши по собі приклад незламної відваги та самопожертви.

Мама полеглої Захисниці поділилася спогадами з LMN про дитинство та її рішення піти на фронт, а побратими розповіли якою “Тиша” була військовою.

Юлія Бояновська народилася 2 вересня 2004 року в селі Кнісело, Бібрської громади. Після закінчення школи, навчалася у Львівському національному університеті ветеринарної медицини імені Степана Ґжицького за спеціальністю “Менеджмент”.

“З дитинства Юля була дуже впертою, розумною та дуже добре вчилася, тому її завжди хвалили. Любила природу, часто їздила на річку і побувала в горах, піднімалась на Говерлу. Вона була дуже доброю, тому всім завжди робила подарунки. А ще захоплювалася малюванням та складанням пазлів. Я їх навіть донедавна їй купувала. Її пазли і картини досі висять на стіні”,- пригадує пані Галина.

Дівчина завжди мріяла бути військовою і приблизно з 8 класу почала казати мамі, що хоче до армії. Коли почалася повномасштабна війна Юля з сім’єю була вдома, але на той момент про військову справу нічого не говорила. За словами мами, її дуже зачепила загибель Дмитра Коцюбайла (“Да Вінчі”), тому вона була навіть в нього на похоронах.

“В жовтні 2023 року Юля поїхала в Київ. Я була проти цього, але вона була впертою і не слухала. З’їхала з гуртожитку у Львові, перевелася на заочне навчання та сказала, що знайшла роботу в Києві у рекрутинговому центрі батальйону 3-ї ОШБ. Сказала, що так треба і це її доросле життя. Юля мені нічого не розповідала, а коли я до неї телефонувала впродовж тижня, то вона не відповідала, а передзвонювала лиш ввечері”,- говорить мама Захисниці.

Юля пройшла жорсткий відбір та курс молодого бійця у 3-тій окремій штурмовій бригаді і у зовсім юному віці стала на захист України. Також, як одна з кращих рекрутів, Юлія Бояновська пройшла навчальний курс у Великій Британії.

“Одного дня Юля мені повідомила, що їде на військові навчання у Велику Британію, але буде потім працювати в тилу. Мені опустилися руки і стало страшно за неї. Але я заспокоювала себе, думаючи що це тільки навчання. Згодом я побачила з нею інтерв’ю, де вона розповідала про свою військову службу, але Юля все заперечила, мовляв це було сказано спеціально на камеру”,- каже жінка.

Незабаром молода Захисниця домоглася того, щоб стати повноцінним піхотинцем, стрільцем 1-го штурмового батальйону 3-ї ОШБ, оскільки вважала, щоб стати справжнім військовим, має пройти найскладніші щаблі служби.

“У січні цього року я їздила з сином до неї в Черкаси. Це була наша остання зустріч. Вже в лютому вона пішла на бойові дії, але я цього не знала. Юля завжди говорила, що працює подалі від бойових дій. Коли вона була там, ми постійно спілкувалися. Донька завжди казала, що все “люкс”. Одного разу були ракетні удари по Стрию і вона мені так спокійно каже: «У вас там також літає, я бачила. Ви також можете там загинути. Ви там, а я тут, яка різниця. Це ж війна, тому спокійно». Я цих слів не забуду. Вона дуже спокійно до всього ставилася”,- розповідає пані Галина.

Військова мала позивний «Тиша». На думку матері, вона вибрала собі таке ім’я, бо була мовчазною та спокійною, але попри це, могла постояти за себе. Її в першу чергу цікавила піхота, а служба у війську стала жагою її життя. Лише серед побратимів та посестер Юля відчувала себе на своєму місці, потрібною й важливою.

Як стрілець 1-го штурмового батальйону 3-ї ОШБ, Юлія Бояновська воювала в гарячих точках фронту: Авдіївці, Орлівці, на Харківському напрямку, натомість мамі казала, що їхня бригада на віддалених позиціях під Харковом. Брала участь у ближніх стрілкових боях, рятувала життя побратимів. Багато солдатів вдячні Захисниці за врятовані життя та здоров’я. Після успішного виконання завдання в Авдіївці, як фаховому інструктору, Юлії навіть довірили проводити тренування.

“В неділю, 11 серпня донька весь день не відповідала на дзвінки, лиш написала що цілий день є на тренуваннях. Цього ж вечора сказала, що вони їдуть на позиції і тому пʼять днів буде без зв’язку або навіть більше. Це була наша остання розмова. В 22:00 вона вимкнула телефон. У вівторок зранку мене вдома не було. Я була у справах, коли мені подзвонила наша сімейна лікарка і сказала терміново приїхати додому. Через декілька хвилин мені знову зателефонували з військоману Перемишлян і повідомили, що Юля загинула. Вони пішли в штурм і це було пряме влучання”,- говорить мама Захисниці.

Юлія Бояновська загинула в понеділок, 12 серпня 2024 року від мінометного обстрілу при виконанні бойового завдання у населеному пункті Греківка, Сватівського району, Луганської області. Тіло полеглої військової привезли у Львів 14 серпня, а на наступний день похоронили в рідному селі Ксеніло. З рідних у Юлі залишились окрім мами Галини, брат Олег, бабуся і дядько.

“Тепер мені близько до неї ходити…”,- додає мама Юлії.

Вже після загибелі пані Галина дізналася, що донька весь цей час була на бойових напрямках. За розповідями побратимів, Юля з позивним “Тиша” зарекомендувала себе справжнім воїном, яка своєю сміливістю та рішучістю надихала інших.

“Ми познайомилися у вересні 2023 року на тренуваннях в рекрутинговому центрі третьої штурмової бригади. Позивний вона вибрала собі сама. Він їй дуже підходив, бо коли ми разом були в навчальному центрі в Києві, вона завжди була тиха, ніколи не жалілася, робила все що їй казали і тренувалася на рівні з хлопцями. Вона надихала, тому що була дуже сильною. Коли тренуєшся, тобі важко і не знаєш як все це вивезти, а зі сторони бачиш, як 19-річна дівчина просто біжить і навіть не хекає -це надає силу. Юля ніколи не жалілася і мала сильний дух. Такого немає навіть в багатьох чоловіків, це велика рідкість. Нас направили разом на навчання у Велику Британію, там ми вже познайомилися ближче і почали спілкуватися. Її там дуже хвалили іноземні інструктори, тому що вони вперше побачили дівчину, яка так усердно тренувалася і не жалілася. Згодом ми попали в один взвод третьої штурмової. На момент коли я дізнався про загибель Юлі, я був вдома, бо отримав поранення. Мені про це повідомив мій близький побратим. Я зразу цього не усвідомив, бо “Тиша” була тою людиною, на яку ніколи не подумаєш, що вона може загинути. До сих пір в мене відчуття ніби вона жива і десь поруч тренується. Ми з нею спілкувалися і знаю, що останнім часом попри те, що Юля була дуже сильною, її все вимотало, вона хотіла додому побачити сімʼю. Це так і не здійснилося, через наступи росіян”,- говорить побратим, позивний “Мазунчик”.

“Перший бойовий виїзд у нас був в Авдіївку. Вона єдина хто допомогла пораненому, а коли всі хлопці вже пішли далі, допомогла його евакуювати. Також врятувала мені руку. Вже тоді на першому виїзді “Тиша” показала, який в неї характер воїна, та яка в неї жага до того, щоб бороти нашу країну. Взагалі “Тиша” чудовий солдат, а також побратим»,-говорить побратим, позивний “Художник”.

Для перемоги нашої держави Юлія Бояновська у свої 19 років зробила все, що могла, віддала найцінніше – своє життя. Тому мама Захисниці Галина Бояновська зареєструвала петицію про присвоєння доньці звання “Героя України” та просить кожного доєднатися до збору підписів, щоб вшанувати Юлію, а також зберегти пам’ять про неї.