“В 2028-му році будуть Паралімпійські ігри і я планую там перемагати”: історія ветерана, який без правої руки стріляє з лука зубами

30-річний Артур Головін із Харкова добровільно пішов захищати Україну. Під час боїв у Запорізькій області він отримав важке поранення, внаслідок якого втратив праву руку, однак це не стало кінцем для Артура. Пройшовши реабілітацію у Львівській області, він знайшов новий сенс життя і професійно опанував стрільбу з лука, використовуючи зуби.

Як Артур вирішив піти на війну, які емоції відчував, коли дізнався про травму та чому вирішив опановувати новий для себе вид спорту – він розповів LMN.

З ранніх років Артур не боявся роботи: будівництво, землеробство, робота офіціантом. Усе це стало частиною його життя, поки країна не покликала його на захист рідної землі. У 2023-му році чоловік вирішив стати на захист своєї країни.

“Я хотів піти на війну одразу, коли вона почалася, але мене не брали. Сказали, що не треба. Лише в грудні 2022-го року мені вдалося домовитися з ТЦК. У січні 2023-го року я пройшов комісію ВЛК і наступного дня вже був у Донецькій області. Попри хвилювання батьків, я залишався оптимістом, сказав їм, що все буде добре і що повернусь”, – згадує він.

Служив у 82-й десантно-штурмовій бригаді командиром штурмової групи. У серпні 2023-го року під час контрнаступу в Запорізькій області отримав важке поранення.

“19 серпня ми пішли в штурм, а вже 20-го опинилися на позиціях. Частину шляху пройшли, але нам дали команду відходити до своїх. Коли відходили, 120-мм міна розірвалася неподалік. Від її уламків мені пошкодило руку, я почав кричати: «Я – трьохсотий, допоможіть, перемотайте». В мене був шок, бо це перше моє поранення, я не міг взяти себе в руки. Зрозумів, що треба самому собі допомогти, дістав турнікет та накинув на руку. Потім я оглянувся і побачив побратима, який загинув. Почав намагатися повзти, кілька метрів подолав,але сили мене покинули. Було дуже спекотно, бо це була 12 година дня. В цей час міни весь час прилітали і відпрацьовував снайпер. Я втратив багато крові. Коли зрозумів, що по мене ніхто не прийде, то встав і пішов до своїх. Поки йшов, по мені також стріляли, були вибухи, але знав, якщо не піду звідти, то помру”,- говорить Артур.

Військовий дійшов до побратимів і аж вночі його евакуювали у лікарню в Запоріжжі, де ампутували руку.

“Під час дванадцяти годин, поки я чекав на евакуацію, то вже тоді морально підготувався і змирився, що у мене не буде руки. Те, що я не можу робити однією рукою – я не роблю. Вже не було вибору у моєї лівої руки, немає часу на пристосування – треба брати і робити”,- каже ветеран.

Згодом почалася тривала реабілітація на Львівщині.

“У мене була змога вибрати, куди їхати на реабілітацію. А оскільки в Харків не можна, то я вибрав Львів, бо ніколи тут не був. Приїхав у вересні 2023-го року в реабілітаційний центр. Одного разу я побачив в соцмережах оголошення, де запрошували постріляти злука. Я відписав, що хочу але не маю руки, але мені відповіли, що можна і без неї. Нас повезли в Городок дотренера зі стрільбі Івана Дзядика, який познайомив мене з луком. Я постріляв на десять метрів і мені дуже сподобалося. Я зрозумів, що це моє. Вже у лютому минулого року мене підготували до чемпіонату України, де я переміг”,- розповідає чоловік.

Зараз Артур Головін живе у Львові і займається стрільбою шість разів на тиждень. Каже, що найважче у стрільбі – утримати шию і тому це не так легко, як декому здається.

“В 2028-му році будуть Паралімпійські ігри і я планую там перемагати, тому мені треба тренуватися. У Львові найкращі умови для мене, дуже потужна команда тренерів і велика конкурентоспроможність, тому поки планую жити тут, але Харків для мене є найкращим містом в світі. Дуже хочу подорожувати, але зараз не дуже зручно пересуватися, через сильний постійний фантомний біль. Я прийняв його існування і ми живемо разом з ним”,- говорить військовий.

Чоловік став прикладом для інших: він не лише освоїв нову справу, а й досягнув високих результатів. На чемпіонаті області серед 20-ти спортсменів посів 9-е місце і виконав норматив кандидата в майстри спорту.

“Ще до війни я став дуже позитивним і почав просто до всього ставитися. Ми люди і до всього пристосовуємося, які б умови не були. Я показую, що навіть після таких втрат можна досягти успіху. М’язи зсихаються, перестають працювати, тому важливо тримати себе в тонусі. Я хочу надихати інших військових, які завершують службу. Нехай бачать, що життя не закінчується, і займаються собою”,- наголошує Артур Головін.