Підтримати проект
регіональні новини
Написати нам
29 Травня, 20:26
logo-black

Один на 11 гірських сіл: як Василь Грицак старостує на Самбірщині

38-річний Василь Грицак – один з чотирьох старост Стрілківської громади. Оскільки бюджет громади доволі скромний, округи вийшли досить великими. Василь старостує одразу в 11 селах, що раніше мали 4 окремі сільські ради. Тепер в кожній сільраді щоденно працює діловод, а староста приїжджає приймати людей раз або двічі на тиждень. Мешкає у старостинському окрузі Василя Грицака понад 5 тисяч людей. 

dsc_9762

Зустрічаємось у вівторок. У цей день Василь Михайлович працює у Ріп‘янській сільській раді. Втім робочий день починає швидше: о 8.45 вже заїжджаємо в офіс сільської ради у Головецьку. Тепер він у приміщенні амбулаторії. Тут нещодавно своїми силами зробили ремонт. У кабінетах світло та просторо, хоча місця небагато. Раніше сільська рада була в іншому приміщенні, однак, як з’ясувалось у 2020 році після виборів, тепер це приватна власність.

«Це було колишнє приміщення радгоспу, а сільська рада спочатку була тут, де ми зараз. Наприкінці 80-х років її перенесли туди. Після виборів до мене почали підходити люди і питати, чи правда, що воно вже приватизоване. Я якось не дуже зважав на це, не хотілось вірити, а потім між іншим відкрив декларації колишніх працівників сільської ради. Побачив, що там у розділі «Об’єкти нерухомості» є квартири у нашому селі. Не міг собі уявити, де вони можуть бути, бо ж в селі будинків, поділених на квартири практично нема, а в тих, що є, живуть інші люди. Тоді скерував запити у ряд державних реєстрів і з’ясував, що приміщення сільської ради справді приватизоване, поділене на 6 квартир, а ще два кабінети перебувають у власності приватного підприємства. Приватизували та поділили будівлю за рішенням виконкому ще у 2006 році. Я вважаю, що це зовсім неправильно, бо ж якщо приміщення було радгоспне, то відповідно цей об’єкт був колективним та належав порівно кожному, хто працював там.  Коли прийшов у приміщення старої сільради, на вулицю ніхто не виганяв, звичайно, але почувався я там зовсім некомфортно. Приміщення ж амбулаторії перебуває у власності нашої громади, тож ми вирішили переїхати сюди. Поміняли двері, разом з хлопцями на волонтерських засадах зробили ремонт і працюємо. Найгірше те, що, припускаю, це приміщення радгоспу, яке могло б служити громаді, тепер просто занепадатиме. Бо ж жити де, ці люди мають. Зараз ті кабінети-квартири у дуже занедбаному стані, сумніваюсь, що хтось візьметься їх робити. І дуже-дуже сумнівно, що туди зайде якийсь інвестор, адже йому було б простіше мати справу з громадою, аніж з шістьма окремими власниками. Розповідаю це, бо вважаю, що громада завжди має знати правду. Це найкращий варіант» – розповідає Василь LMN.

dsc_9743

Дорогою до Ріп’яни Василь підвозить місцевих вчительок, що поспішають на урок до середньої школи із сусіднього Дністрика. Автобуси тут їздять не часто. Єдиний – Самбір-Смерічка. Староста каже, як перевізники будуть оновлювати договори, спробують домовитись про частіші та якісніші рейси.  Нагальніша ж проблема ремонт дороги. Шлях, що веде до Ріп’яни та Смерічки є відгалуженням дороги Стрілки-Мшанець. Тієї, яка не бачила ремонту майже 30 років, за яку довелось виходити на акції протесту і навіть голодувати. 

«Зараз має заїхати техніка і продовжити її ремонтувати (на момент публікації ремонт дороги вже відновили, – LMN). Нещодавно з головою громади Миколою Дроздом та отцем Романом Громом були у Львівській ОДА, нам дали надію, що ремонт цих кількох кілометрів вже також не за горами. Дорога – це основа. Пам’ятаю, була така історія, що їхали в наші села хлопці, які хотіли побудувати тут невеликий бізнес, трохи потряслись на тих ямах, розвернулись і поїхали назад, навіть не доїхавши, куди хотіли. Неможливо думати про розвиток підприємництва, якісь інвестиції, коли немає базових елементів інфраструктури» – пояснює Василь.   

dsc_9702
dsc_9668-2

Ідея працювати в органах місцевого самоврядування у чоловіка з’явилась після активної участі в акціях за ремонт дороги Стрілки-Мшанець. Балотувався до Стрілківської сільської та Самбірської районної ради. І туди, і туди пройшов не за партійними списками, а за кількістю голосів на округах. 

«А потім багато знайомих почали мені говорити: Василю, ти зобов’язаний бути старостою.  Я з тієї думкою переспав не одну ніч. І якось відчув, що якщо відмовлюсь, то душа буде не на місці. Сказати, що не йду, бо мала зарплата чи багато роботи, було б якось безвідповідально, по-дитячому. Була дуже велика підтримка людей і я не міг нею знехтувати»,  – наголошує чоловік. 

Вже 5 хвилин по дев’ятій до кабінету голови та діловода у Ріп’яні заходить перший відвідувач. Це уродженець села, отець Мар’ян, який сьогодні править в одній з православних церков на Тернопільщині. Каже, що за 6 років село відзначатиме 500 років, але почати готуватись варто вже. В отця безліч ідей: встановити якийсь оригінальний знак при в’їзді в село, відновити пам’ятник про скасування панщини, створити видання про історію села, тощо. Василь окреслює різні шляхи залучення фінансової підтримки з бюджетів різних рівнів. 

«Я готовий допомагати, але важливо, щоб ви всі свої ідеї окреслили у письмовій формі, розпланували приблизний кошторис, намалювали ескіз цього пам’ятника, тоді зможемо готувати проєкт на якийсь конкурс та втілювати його»,  – пояснює Василь.

dsc_9697

Поки староста завершує розмову з отцем, до кабінету вже заходять наступні відвідувачі.  Це чоловіки з місцевого гурту «Моцні бойки». Їхня розмова стосується ближчої у часі перспективи –  свята Трійці або ж Зелених свят. Музиканти хочуть зробити у селі фестиваль. Клопочуться, як гостинно прийняти гостьові колективи, де найкраще провести дійство. Разом зі старостою оглядають територію місцевого сільського клубу, окреслюють пріоритетні завдання, які треба вирішити у найближчий час. Коли повертаємось до сільради, тут на старосту вже чекає ще двоє людей. Вони у господарських справах. 

dsc_9723

«Зараз, – зазначає Василь у перерві між відвідувачами, – людей все одно не багато. На початку місяця буває значно більше. Так, трохи людям незвично, що я кожен день в іншому селі приймаю, але графік усталений, кожен знає, коли я буду там чи там, чи не кожен має мій телефон чи знає, де можна його знайти за потреби».

Василь каже, що є у селах багато скептиків, які б хотіли за півроку бачити значно більше змін.

«Але якби ті люди побули на нашому місці, вони б зрозуміли, скільки робиться тієї роботи, якої впринципі не буде видно, але її треба  зробити. Розумію, що хотілось вже і негайно б бачити результати, але неможливо за 6 місяців зробити речі, які поступово мали б розвиватись десятиліттями. Взагалі важливо і щоб люди проснулись, розуміли свою роль у розвитку громади, у мене таке відчуття, що ми трохи спимо, а треба разом будитись і змінювати свою рідну колиску на краще». 

Чоловік пояснює, що є дуже багато недопрацювань з різних попередніх років, паперової роботи, яку з діловодами мусять спочатку завершити. Однак вже береться і за вирішення різних господарських питань.

«Найближчим часом будемо пробувати у Головецьку заключати договори на вивіз сміття, бо це теж болюче питання для нашого краю. Сумно, коли йдеш попри річку чи десь лісом, полем і бачиш там багато відходів. Працюємо над тим, аби збір сміття був роздільним: окремо пластик, окремо скло, тощо. Дуже сподіваюсь, що нам вдасться це зробити». 

Серед проєктів, реалізація яких розпочнеться вже найближчим часом і ремонт їдальні у Головецькій школі. 

«Для нас це стратегічно дуже важливо, адже оскільки бюджет громади невеликий, можливості утримувати школи маленькі школи на кілька учнів просто не було. На більші йде освітня субвенція з державного бюджету. Перш ніж призупиняти роботу цих менших шкіл, ми спілкувались з батьками дітей, що там навчались. У них була одна важлива умова: аби діти мали можливість добре харчуватись, власне, ми це врахували, подали проєкт на конкурс, перемогли та готуємось його реалізовувати». 

dsc_9770-2
dsc_9769

Василь зізнається: перспективи розвитку є у кожного села.  Особливо, у плані зеленого туризму. У Мшанці подружжя отця Романа та Наталії Гром започаткували проєкт «Мшанецькі Колиби». Влітку тут чекають таборувальників зі східних регіонів. Є інвестор, який планує неподалік побудувати еко ферму.  У селі Смеречка є родовища мінеральних вод. У 2000-х роках тут робили різні аналізи, проби води, однак роботи тоді зупинились. Василь сподівається, що згодом вдасться цей проєкт розморозити.   

«У найближчому майбутньому нас чекає національний природній парк «Королівські Бескиди». Якщо його очолить фахова і порядна людина, матимемо ще багато можливостей. Це багато нових робочих місць, державне фінансування, різні проєкти, розвиток рекреаційних та туристичних зон. Нам є куди розвиватись. Ми – мешкаємо у красі, важливо зараз працювати над тим, аби перебороти сприйняття своїх населених пунктів з «Богом забутих сіл» у перспективні гірські краї і разом працювати над їх розвитком», – підсумовує Василь Грицак. 

dsc_9745
photo5301258076411771839
  • 0
  • 5529
Схожі публікації