«Віддав своє життя, маючи ще стільки планів та мрій»: історія 28-річного Героя Романа Демчука

Герою Роману Демчуку було всього 28 років, коли його життя забрала війна. Він народився 27 січня 1995 році у Львові, в патріотичній родині, тому не мав шансу вирости іншою людиною. Його дід Роман Демчук був воїном УПА та дивізійником, а прадід о. Володимир Демчук – відомий громадсько-просвітницький діяч, державник, староста Городоцького повіту, капелан УГА, голова «Просвіти» Городоччини.

Батько Романа Володимир поділився з LMN спогадами про сина, про дитинство, патріотичне виховання та розповів, що саме випадково знайшов у комп’ютері Романа вже після його смерті.

«Дитиною він ріс дуже спокійною, позаяк в нього були дві старших сестрички, ми їх трохи тримали в строгості і, дивлячись на них, з Романом проблем абсолютно не було. В 2003 році ми з сімʼєю зі Львова переїхали в Суховолю. Тоді Роман саме ходив в перший клас. В мене є своя немаленька бібліотека з історично– художньою літературою і він втягнувся в історію»,- пригадує батько Героя.

В старших класах школи вступив до ГО «Молодіжний Конгрес Українських Націоналістів», і там почав займатися бойовим гопаком. Разом із членами організації долучався до проведення патріотичних заходів, вишколу молоді, таборування, а також вони займалися відновленням пам’яток архітектури.

«Найцікавіше те, що він з дитинства любив куховарити. Завжди приходив до бабці і питав, що ми сьогодні будемо пекти. Дуже любив робити саме торти чи пляцки, постійно цим займався. Після закінчення школи він вступив у«Львівське вище професійне училище харчових технологій» за професією «Пекар, кондитер», провчився і отримав диплом. Потім його направили на тримісячну практику в Затоку, після якої сказав, що «стільки наварився їжі», тому більше не хоче цим займатися», – посміхаючись,розповідає пан Володимир.

Після завершення навчання в училищі працював у ТзОВ «Альянс Маркет».

«Склалося так, що на початку травня 2023-го року їм на роботі мали роздавати повістки. Він приїхав до мене і сказав, що звільнятися не буде. В нього були вже якісь свої думки і плани на ту справу. В понеділок мені дзвонить і каже, що він на військкоматі і його забирають на війну. Роман вже був налаштований, бо в 2014 році, коли почалася війна, він написав заяву в територіальну самооборону, його відправили в Яворів на підготовку, але на фронт не відпустили. Відправили в резерв через астму, якою хворів з дитинства. Тоді не вийшло, тому вирішив піти зараз. Він так і не сказав, чи йому все-таки дали повістку, чи пішов сам», – говорить чоловік.

Вступив до лав 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ ЗСК. Боронив державу від загарбників в районі Марʼянівки та в Кураховому на Донеччині. Коли Роман був на фронті, то з батьком постійно зідзвонювався, настрій був бойовий.

«Одного разу прислав фотографію, де було підписано: «москалів поменшало – я довольний». Він хотів вигнати цю всю нечисть з нашої землі і не впустити їх дальше. Коли я одного разу запитав в нього: «Як там?». Він мені відписав: «Не думав, що я таке буду переживати». Також мені написав, що трьох витягнув з передової, двом зробив перев’язки, а одного не вдалося врятувати. Саме тоді коли він їх міняв, тільки встиг приповзти і заскочити в окоп, як над ним пролетіла куля. І поки вони добу сидіти на цьому посту, за той період десять раз в нього стріляв снайпер і ні разу не попав», – розповідає батько полеглого Захисника.

«Він дуже хотів повернутися і казав, що війна ще не довго буде тривати. Я йому постійно говорив, що мої всі вернулися: прадід був на фронті, вижив і повернувся; дід пройшов фронт, УПА, табір і повернувся. Значить, і ти також маєш вернутися. У планах, я думаю, він хотів зайнятися режисурою, фільмами на історичну тематику», – каже чоловік.

Пан Володимир пригадує, що син постійно сидів за комп’ютером і ніколи не говорив, що там робить. Коли він загинув, батько взяв його комп’ютер і випадково знайшов лист про закінчення режисерських курсів та сценарій до фільму.

«Фільм був про раннє середньовіччя, про карпатську княжну, про її батька, якого взяли в полон і про те, як вона виганяла чужинців зі своєї землі. В цьому напрямку напевно він хотів працювати. Я за освітою історик і міг би дуже багато йому допомогти», – додає пан Володимир.

Роман загинув 10 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку.

«Він був якийсь час на передовій, але потім його перевели на постачання продовольства,боєприпасів. Він кілька разів їздив з цими поставками на передову і останній раз їх накрили дронами. На скільки мені передавали, то він хотів забрати поранених, які лежали, але в той момент їх накрили і осколок попав в нього», – розповів батько загиблого.

«Я і моя сестра пишаємося своїм братом, а мати та батько своїм сином –Героєм. Роман віддав своє життя за нас із вами, за вільну Україну та мир, віддав своє життя, маючи ще стільки планів та нездійсненних мрій»,- наголошує рідна сестра полеглого Воїна Ірина Демчук.