Підтримати проект
регіональні новини
Написати нам
05 Серпня, 18:43
logo-black

«Все печиво» з Харкова перевезли у Самбір: як релокована компанія дає собі раду на новому місці

Коли неподалік підприємства розірвався снаряд, кондитерська компанія «AllCookies» (у перекладі «Все печиво») зрозуміла, що час переїжджати. Виробництво, що розташовувалось на півтори тисячі квадратних метрів у промисловій зоні Слобідського району Харкова, знайшло відповідне приміщення  у Самборі. Як це – перевезти компанію з одного кінця країни в інший, в чому відмінності бізнесових процесів на сході й заході та як планує компанія жити після перемоги? Про це LMN розповіла керівниця товариства з обмеженою відповідальністю Інесса Саваріна. 

 

 

Життя у Харкові

Компанія орендувала приміщення у промисловій зоні на території Харківського інструментального заводу. Оскільки це виробництво нехарчове, то багато вклали в нього, щоб доробити все відповідно до стандартів. 

Ми прийшли, там були голі стіни, робили весь ремонт з нуля. Вклали дуже багато сил та енергії, щоб воно було відповідним. Зараз до кінця серпня це приміщення зберігається за нашим підприємством за частину орендної плати. Що далі буде – не знаємо, але не хочеться його втрачити, – розповідає Інесса. 

Два роки тому підприємство відійшло від оптової торгівлі. Перед повномасштабним вторгненням працювали з дистриб’юторами з Сумської, Полтавської, Харківської, Херсонської, Черкаської, Київської та Запорізької областей. Компанія відвантажувала товар дистриб’ютору в області і він вже розвозив його по торгових точках. У те, що буде повномасштабне вторгнення, не дуже вірили. 

Ми всі сподівались, що цього не буде. А коли вже почалось – надіялись, що буде якось не дуже довго. Березень у Харкові був дуже складний. Дуже багато обстрілів. У квітні, коли кількість бомбардувань трошки зменшилась, власник компанії Едуард Володимирович Шевченко прийняв рішення про переїзд. 

a2b106ab-527d-4197-add7-dd860ca47e2c
72098322-5e6a-41e2-89f1-dd1b74a8d569

Релокація.  Обладнання, людей, котів

Переїжджало підприємство своїми зусиллями. Про державну підтримку релокації компаній знали, та там потрібно було певний час чекати – у команді ж дуже сподівалась, що до цього часу стане спокійніше. Переломним моментом став розрив снаряду неподалік, від якого в приємства пошкодились вікна. Тоді відчули, що пора виїжджати, до того ж оперативно.  

На Львівщині дивились багато варіантів приміщення, та не все підходило. У Самборі знайшли колишні виробничі цехи, там є відповідні потужності, потрібна площа, складські приміщення. Доробляти нічого не довелось. 

Зараз машина під 5 тонн для перевезення з Самбора до Харкова коштує 25 тисяч, а на той момент це було десь 60 тисяч гривень.  Нам таких машин було треба 5-6. Спочатку думали перевезти половину обладнання, тому що вже з таким обсягом можна починати роботу. Та ситуація гіршала, тому перевезли все. 

З виробництвом переїхали шестеро працівників: головний енергетик, технолог, завідувач відділом тіста, бригадир, оператор на машини та Інесса як керівник. 

Самбір – місто невеличке, та з розвиненою інфраструктурою, все потрібне для життя є.  Більшість людей дуже приємні. Бувають різні моменти, але це те, що є усюди. У кого що питаєш, завжди допомагають – познайомились вже з міською радою, податковою, банком.   Найважче було знайти житло. У Самборі, коли ми приїхали, все вже було зайнято. Знайшли у Львові квартири. Ціни були захмарні, але вибору не було. Кожен день добирались, кооперувались разом, щоб їздити машиною. І так місяць день у день оце зранку півтори години, ввечері півтори години. А ще ж працювати треба. А в мене ще котики-собачки. Не всі власники квартир готові так здавати, але їх можна зрозуміти. Та з часом знайшли і квартири в Самборі. Єдине, хотілось би, щоб ціни на них фіксувались в гривнях, а не в іноземній валюті, — каже Інесса. 

9ca70f9f-d13d-4f39-93b8-1b13890540dd

Адаптація в Самборі

Поповнити команду новими кадрами, каже Інесса, було неважко. Дуже багато людей готові були приступати до роботи толком не знаючи умови та зарплату. У деякі дні обробляли по 70 анкет за день. Здебільшого приходили місцеві, шукали роботу й переселенці.

 

Був у нас власник бізнесу з Маріуполя, який ставив холодильні камери. В нас вона вже є. А він каже: можна я просто приходитиму і буду працювати, щоб голова відпочила від новин. Не потрібні були гроші, нічого, лиш мати зайнятість, щоб переключитись.

Сировину закуповують у львівських компаній. Головною проблемою була реалізація продукції. Раніше компанія зовсім не працювала з західним регіоном. Почали з того, що знайомились з великими дистриб’юторськими компаніями. Нині представлені в Тернополі, на Закарпатті, Волині, Львівщині. Продовжують роботу з Полтавою. У Черкаси планують відновити постачання з вересня. 

Зараз працюємо на 10% потужності. Зарплата менша, ніж до війни, але люди розуміють, що щоб вижити – треба затягнути пояси. Є гуманітарна допомога, є надходження від держави. Це дуже рятує. У нас було відтермінування для дистриб’юторів і багато хто з нами розрахувався, така порядність наших клієнтів теж допомогла.

77ac7f3a-2349-4eca-88a9-37ed15d46438

Бізнес по-харківськи VS бізнес по-самбірськи

Здивувало харків’ян те, що у Самборі темп життя дещо повільніший – більше схожий на європейський. Натомість у Харкові підхід більш американський: більше працювати – більше заробляти. У них, каже Інесса, будь-яке питання вирішується максимум за годину. А тут деякі ідентичні процеси займають декілька днів. 

Телефонуєш, а тобі кажуть «Наберіть вже завтра», а завтра виникає ще якась проблема. Але ми зараз вже перелаштуватися під цей ритм, ми вже сміємось, що якщо настає обід п’ятниці, то вже все, ніякі питання вже не вирішуємо, все вже з понеділка.   

Інесса каже: складається враження, що тут немає у людей такого бажання заробляти більше і більше грошей. Коли хочеш, наприклад, приїхати на автосервіс, телефонуєш, чуєш у відповідь «Заїжджай», заїжджаєш – а тобі кажуть «Та давайте вже завтра після 12»! А можна ж до прикладу зробити сьогодні, до завтра задоволена клієнтка розповіла б знайомій про хорошого майстра, заїхала б і вона, і було б вдвічі більше грошей. 

Я керівник досить потужного підприємства. У мене все чітко розписано. Коли приходжу в місцеві кав’ярні чи магазини, бачу моменти, в яких можна було б зробити якісь невеличкі покращення і це б вивело бізнес на абсолютно інший рівень. Але чомусь тут це робити не хочуть. Таке відчуття, що ніхто дуже не хоче масштабуватись. Більшості подобається працювати на рівні такого маленького, сімейного бізнесу. У нас здебільшого великі підприємства. 

65b254e1-5a2a-457d-9f9b-1009c4ef5c65

Що далі

У кондитерській справі є поняття сезонності. Влітку, коли гаряче, люди більше споживають овочів, фруктів, морозива. З середини вересня починаються більш-менш нормальні продажі. Пік сезону припадає на жовтень-листопад та лютий-березень. Потім вже є передпасхальний період, люди часто обмежують себе у солодощах. Зараз компанія набирає обертів у Самборі, аби добре зайти у новий сезон. 

Перебування у західному регіоні має свої переваги. Окрім безпекового аспекту, важливими сьогодні є низька конкуренція на ринку та вища платоспроможність клієнтів.  

У нас у Харкові було біля 200 кондитерських виробництв. Лише у Харкові. На Львівщині конкуренція не така висока. Мені подобається Біскотті – їх якість, вигляд. Це дуже близьке до того, як підходимо до роботи ми. Але у них є кілька лінійок, а ми спеціалізуємось тільки на пісочному печиві. Важливо, що люди тут працюють і рівень зарплат у них практично такий же, як був до війни. Частково лише інфляція з’їла. На сході платоспроможність зараз дуже низька.

Зараз підприємство подало заяву на державну підтримку для придбання обладнання до 500 тисяч гривень. 

Підприємство буде працювати потужно, не буде ніяких перешкод. Треба трішки попрацювати з клієнтами, добре увійти у сезон, який буде. Ми так вважаємо, що щоб там не трапилось, якщо завтра умовно закінчиться війна – ми тут на Львівщині залишимо філію. Країна ж у нас велика, треба обслуговувати і захід, і схід. І ми будемо працювати в цьому напрямку, – наголошує Інесса. 

Тим, хто роздумує над релокацією підприємства, Інесса радить переїжджати. Подалі від перших ліній компанії можуть більше зробити, ніж там. Там, каже, це дуже складно. 

Ми дуже боялись, як все буде. І зараз. Я не скажу, що все гаразд. Все складно. Але ми оптимісти і якісь там свої моменти, над якими треба попрацювати, не розповідаємо. Але тут трохи по-іншому. Бо коли ти сидиш у Харкові у підвалі, ти не розумієш, що буде за годину-дві. Ти піддаєш небезпеці людей, з якими працюєш. От як їм безпечно добиратись на роботу? От у нас на зупинці розстріляли кілька людей, у Миколаєві зараз що відбувається. Ти ж як керівник будеш потім думати про це… 

Інесса переконана, що як є можливість – треба щось шукати і переїжджати. І допомагати сплаченими податками, створеними робочими місцями. Це маленька, але допомога.     

Очевидно, що зараз страждає увесь бізнес. Від цього потерпає економіка. Держава спрямована тільки на оборонну спроможність. І ми як підприємці маємо вносити свою якусь долю в це. Треба кожному робити те, що він вміє. Бо аналізувати, щось там говорити – справа не дуже вдячна. А маленька, але фахова допомога своєю справою, яку ти можеш зробити – це значно продуктивніше. 

Марія Оринчак

  • 0
  • 5468
Схожі публікації