Бачиш весь світ, не виходячи з приміщення: чим особлива робота у Службі організації глядача Львівської опери

Львівський національний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької – це не лише артисти, а й сотні людей, які роблять на перший погляд невидиму роботу. Шиють костюми, встановлюють декорації, налаштовують звук… Про їх роботу LMN розповідає у спецпроєкті «Театр на долоні».

У фокусі нашого сьогоднішнього матеріалу ті, чия робота є своєрідним порталом з хаосу буденності, поспіху та метушні до мистецтва, роздумів та свята. Це — Служба організації глядача, а якщо конкретніше – гардеробники, контролери, фахівці, адміністратори. З особливостями роботи цієї Служби нас знайомлять адміністраторки Львівської Опери.

«Повноваження адміністраторів — зустрічати глядача, створювати атмосферу, допомагати з розміщенням. Будівля театру дуже своєрідна. Тим, хто приходить сюди вперше, не так просто дати собі раду. Якщо щось не складається — контролери звертаються до чергового адміністратора», – ділиться жінка.

— Підкажіть, а стекляна зала де? — перериває нашу розмову запитанням відвідувачка театру.

— Дзеркальна зала у нас є.

— Так так, дзеркальна!

— Прошу, сходами туди і праворуч, — з усмішкою підказує пані.

Також, як пояснює інша адміністраторка, Служба займається рекламою та запрошеннями для пільгових категорій. Скористатись ними можуть ветерани, переселенці, малозабезпечені люди. Під час нашої розмови один з контролерів підводить до жінки молодого чоловіка. На смартфоні — відкритий квиток. Сьогодні він вже вдруге в театрі. Вранці потрапити на балет вдалось без проблем, а ось зараз з квитком при скануванні щось не те. Проблеми могло спричинити те, що чоловік міняв цей квиток.

— Треба розібратись, що і як. Бо якщо впустимо без перевірки з цим квитком — це місце може бути вже зайняте іншою людиною, – пояснює чергова адміністраторка.

Контролер повертається на свою позицію, а адміністраторка запрошує чоловіка пройти за нею до пані, що продає квитки. Вона подивиться, чи зарезервовано це місце за чоловіком. Тим часом жінка повертається до входу.

Обов’язковий ритуал відвідувачів під час перебування у фойє — фото на розкішних сходах Опери. Щоб на фото нічого не заважало, люди на кілька хвилин залишають сумки чи навіть телефони де завгодно, навіть на підлозі. Жінка ввічливо просить забирати їх звідти:

— Прошу пансьтво, поставте собі тут, — не втомлюється повторювати вона за потреби.

Безпосередньо перед входом до зали глядачів зустрічають контролери. Допомагають за потреби — якщо комусь важко знайти своє місце.

Все розказуємо, показуємо, що знаємо. А ми знаємо про театр все — можемо відповісти на всі питання. Часто питають про історію театру, – розповідає нам пані Мирослава, одна з контролерок. Жінка працює тут 13 років.

— Я перепрошую, балкончик — то де? — втручається в розмову чоловік з квитком..

— Ходіть, я вас проведу — без роздумів каже пані Мирослава і вже за кілька хвилин повертається до свого місця;

«До війни ти міг, не виходячи з цього театру, ніби подорожувати. Нікуди не виходиш за межі — а бачиш цілий світ. Сюди приїжджають люди з різноманітних країн. Найчастіше, звичайно, поляки. Були і швейцарці, і в’єтнамці. Раз 92-річна бабуся з Парагваю на третій балон вхід шукала. Я запропонувала їй тут, у партері, присісти. Але вона собі вирішила там і все. Ми часто людям давали на перегляд бінокль в обмін на документи, бачили, який їх вік. Дуже багато літніх людей було з-за кордону тут також. Також сюди люди приїжджають на екскурсію з цілої України», – ділиться пані Мирослава.

З війною закордонних туристів поменшало. Зараз трішки екскурсії відновлюються. Бувають туристи навіть з ОАЕ. У пані Мирослави сьогодні особливий настрій — у залі її дочка з чоловіком.

«Він — парамедик. На війні з 24 лютого. Приїхав додому у відпустку на кілька днів. До того — був ще взимку. Один з вечорів вирішили присвятити мистецтву», – гордо розповідає жінка.

До нашої розмови приєднується колега пані Мирослави Надія. Вона тут працює 18 років.

«Я свою роботу не просто люблю — я її обожнюю! То тому, що люблю людей, люблю спілкуватись. Маю ще таку місію — виношу на сцену квіти в кінці вистави. Мене всі знають тут…»

— То також мистецтво — треба красиво вийти, правильно вклонитись, — пояснює мені пані Мирослава.

«Буває людина перший раз прийде — ну і як її зустрінуть, від того ж залежить, яке в неї буде враження. То я завжди стараюсь так до людей усміхнутись, підхід знайти».

З букетом квітів до Надії підходить чоловік.

— Добрий день, я уродинницю вітати, — радісно каже він. Це — Тарас Курчик, заступник генерального директора-художнього керівника Театру.

— Бооже, то що мені?! — піднесено відповідає Надія. Дякую, дуже дякую!

«Найважливіша річ для мене, як для керівника, щоб люди приходили на роботу як на свято. Бо якщо в них є цей настрій свята — вони зможуть подарувати його і людям, які заходять в театр», – розповідає пан Тарас.

— О, то вам сьогодні 18?! — приєднується до побажань Петро, ще один адміністратор.

— Та було три дні тому, я просто тоді не була на роботі. Чоловік бажає Мирославі здоров’я, щастя, сил, миру.

— О, то теж наш дуже хороший адміністратор, Петро Петрович. І Тарас Петрович бачите, який уважний. Добре тут працювати.

А поки ми продовжуємо спілкуватись за кулісами починається дійство. Кожен балет чи виставу тепер починають виконанням гімну України. А що відбувається далі – словами не описати, це треба приходити, дивитись і відчувати. Зробити це нескладно – адже на шляху від проспекту Свободи до вашого місця у залі люб’язно допоможуть та проконсультують фахівці з Служби організації глядача.

Фото Вікторії Михаць