Чекаємо перемоги, щоб розширити власну справу: як працює в умовах війни підприємство з виготовлення напівфабрикатів

У Малехові, що на Львівщині, функціонує підприємство «Файні пироги», на якому виготовляють напівфабрикати. Асортимент у них доволі різноманітний, серед наявної продукції – вареники, пельмені, а також млинці із різними начинками.

LMN поспілкувалась із власницею підприємства, аби дізнатись, як прийшла ідея відкрити власну справу, чому обрали саме таке спрямування та як змінилась специфіка роботи із початком повномасштабного вторгнення.

Історія власної справи та успіхи до повномасштабного вторгнення

За словами Христини Поронюк, власниці підприємства «Файні пироги», ідея відкрити власну справу прийшла ще давно, близько 7 років тому. Тоді вона разом з чоловіком міркували над тим, куди вкласти кошти, подаровані їм як молодятам на весілля.

«Оскільки люди завжди їли, їдять і будуть їсти, то ми вирішили відкрити власну справу із напівфабрикатами. Але нам хотілось, щоб це були не просто напівфабрикати, а щоб це була саме смачна та якісна продукція, яку могли б їсти і діти, і дорослі», – розповідає жінка.

Відтак подружжя почало цікавитись необхідним обладнанням, а також іншими потребами для функціонування підприємства. Усе починали саме у Малехові.

Христина ділиться, що особисто брала участь у всіх процесах формування бізнесу.

«Я особисто брала участь у цьому всьому. Сама усе пробувала, дегустувала, сама пробувала ліпити, перевіряла, як працює обладнання. Скажімо так, брала безпосередню участь у всьому, адже потрібно було розуміти, що виходить, як саме виходить, як воно все робиться, для того, аби потім бути в курсі усього процесу», – каже вона.

Жінка також зізнається, що на її шляху були певні невдачі.

«Бувало по-різному. Зокрема, пам’ятаю ситуацію із одним із перших клієнтів – готелем у Львові. Вони тоді зателефонували і кажуть: «У вас там тісто розкривається, там щось з начинкою». Звісно, в той момент це слухати було неприємно, були неоднозначні враження. Однак з часом ми усі ці нюанси вдосконалили», – каже вона.

Водночас чоловік для Христини на цьому шляху став опорою та підтримкою.

«Він мене надихає. А так фактично усе на мені, оскільки чоловік – військовослужбовець, і він більше зайнятий своєю справою», – каже жінка.

На початку бізнесу Христина особисто шукала клієнтів та точки співпраці, куди підприємство могло б постачати свою продукцію. Згодом вдалось запустити сайт, і з того часу вже клієнти стали пропонувати співпрацю.

«Почались також і рекомендації. Тобто ті, хто брав у нас товар, рекомендував його знайомим, колегам. І от так частково через сайт, частково через так зване «сарафанне радіо» ми набрали свою клієнтську базу», – ділиться вона.

За словами Христини, до початку вторгнення справи на підприємстві йшли чудово. Об’єми замовлень були великі, продукцію постачали навіть у деякі заклади Києва. Про те, що можлива повномасштабна війна, у колективі не думав ніхто.

24 лютого. Що відбувалось на виробництві у перші дні вторгнення

Війну Христина зустріла у Києві, де вона проживає разом із сім’єю. Жінка каже, що за день до вторгнення вона зібрала деякі речі, та попри це вірити в можливе вторгнення не хотіла. Вранці 24 лютого вона зібрала дітей та поїхала до Львова.

«Нас у машині їхало 4 дітей, собака, дві жінки. З Києва ми виїхали о 6 ранку, а до Львова потрапили о 8 вечора. Це був наш найдовший маршрут», – каже жінка.

Водночас у Малехові на підприємстві в цей день люди вийшли на роботу. Зважаючи на новини, усі були у стані невідомості, ніхто з працівників не знав чого чекати. А потім, до кінця березня, за словами Христини, на виробництві була пауза.

«Тиждень, пам’ятаю, усі сиділи разом біля телевізора. Усі були в новинах, ніхто нічого не робив. Думали, що ось воно закінчиться. А потім йде другий-третій тиждень, і всі розуміють, що нічого не закінчується, а сидіти склавши руки вже не виходить, треба повертись до роботи», – розповідає вона.

Жінка каже, що в той момент не було страшно повертатись на ринок, адже було розуміння, що це потрібно зробити. Христина усвідомлювала, що частину клієнтів підприємство втратило, однак потрібно було працювати для тих, хто залишився.

«До війни ми ще працювали в Києві, там мали також свої точки, у яких була розміщена наша продукція. Однак, відповідно, коли почалась війна, ці точки закрились. Зокрема одне з кафе, яке у нас замовляло продукцію, було на тій території, куди зайшли росіяни. Вони все потовкли, побомбили, і відповідно там тоді взагалі мови про якесь постачання не було», – каже Христина.

Відтак з початком війни до Києва виробництво перестало постачати свою продукцію. До слова, співпраця із столицею поки досі не відновилась.

Водночас у Львові замовлення скоротились, та попри це Христині вдається потрохи відновлювати клієнтську базу, паралельно з цим також з’являються нові замовники.

«Скажімо так, у Львові скоротилась база ще у період ковіду. Тоді було багато закладів харчування у центрі, які брали у нас продукцію, але з ковідом потік туристів скоротився, то це було дуже відчутно», – каже жінка.

Паралельно із виробництвом замовлень, на початку вторгнення підприємство також допомагало забезпечувати потреби у їжі внутрішньо переміщених осіб та місцевої ТрО.

«До 24 лютого ми співпрацювали із закладом харчування, який з настанням війни годував вимушено переміщених осіб, які приїжджали і жили тимчасово у львівських школах, і ми власне також допомагали з харчуванням.

Також вони годували місцеву ТРО. То ми також передавали кожного тижня партію продукції, вареники та пельмені. Вони це в себе варили та розвозили це все вже безпосередньо на блокпости, де в той час розміщувалась ТрО», – розповідає Христина.

Окрім цього, виробництво готувало чималі партії їхньої продукції на замовлення для військовослужбовців.

Як йдуть справи на виробництві сьогодні

Попри те, що деякі клієнти припинили співпрацю, через що замовлень стало менше, стрімко зросли ціни, що також вплинуло на об’єми замовлень.

«Перше, що спадає на думку після запитання про зміни, це – ціни. Звісно, коли ціни стрімко зросли, задоволених було мало. Купівельна спроможність впала, об’єми стали меншими. Однак ми намагаємось підлаштовуватись під ті умови, які є», – ділиться жінка.

Та попри це, за словами Христини, їй таки вдалось вже частково вийти на довоєнний рівень. Наразі у планах знову постачати свою продукцію до столиці, однак через можливі ризики такі ідеї поки чекають свого часу.

«Ми надіємось на швидшу перемогу, і тоді вже плануємо розширювати наш бізнес. Наразі це лише в планах», – каже вона.

Наразі підприємство функціонує виключно завдяки замовникам, які фактично є магазинами-партнерами. Та попри це Христина очікує більш стабільних часів, аби реалізувати ще один зі своїх намірів – відкрити магазини виключно із власною продукцією.

Вікторія Михаць