Львівська підприємиця Ольга Сорока перетворила туристичний офіс у волонтерський центр
Туристична агенція Ольги Сороки розташована неподалік центру Львова. До повномасштабного вторгнення звідси жінка щомісяця відправляла десятки туристів у різні куточки України та світу. А 25 лютого «телепорт у Таїланд та Мальдіви» перетворився на місце прийому й пакування речей для воїнів та внутрішньо переміщених осіб.
Сьогодні в офісі з трьома просторими кабінетами та чотирма облаштованими робочими місцями до стелі поскладані десятки ящиків, комплекти термобілизни і берців, солодощі, листи від дітей та сотні інших речей, які незабаром поїдуть до воїнів. А ще – вишиті ікони та фронтові артефакти, які військові відправили Ользі на знак вдячності.
LMN поспілкувалась з волонтеркою про перші дні війни, досвід допомоги іншим та ситуацію у туристичному бізнесі.
У перший день великої війни жінка не знала, за що братись. А у другий – спакувала першу передачу з сухпайків та енергетичних батончиків для воїнів.
Чоловік Ольги – колишній військовий. Він записався до лав тероборони та взявся вчити інших, як правильно стріляти, перезаряджати зброю, тощо. Жінка у перші ночі вирішила ночувати у коліжанки у Великих Грибовичах.
«Свій стоквартирний будинок я озадачила, щоб кожен робив, що може: пік булочки, хліб, тощо. У знайомих садочках теж займались цим. В офісі записувала відео, що мені треба дріжджі, муку, тощо. Ввечері то все грузила і розвозила – до будинку доставляла сировину для випічки, забирала хліб. І так по колу. Везла то у Великі Грибовичі, там був магазин, де ми все акумулювали. Потім приїжджав рефрижератор і забирав то все на передову».
Потреба в мобільності та бажання бути максимально ефективною мотивували жінку вперше в житті сісти за кермо.
Згодом в офіс жінки завезли допомогу для переселенців – пюре, памперси, дитячі речі. Під дверима щодня збиралась черга людей. Роздали – і повернулись до допомоги фронту. Спакували три буси допомоги, серед якої чимало смаколиків. Хлопці назвали волонтерів смачним батальйоном.
Ольга взяла під свою опіку 211 батальйон Збройних сил України. Якось знайома волонтерки побачила повідомлення від мами одного з воїнів, про те, що до цієї бригади з лютого жодного разу не приїжджали волонтери. Тоді хлопці служили на Сумщині під білоруським кордоном. Зараз воїнів передислокували на Донецький напрямок. Жінка відправляє речі воїнам поштою.
«То 40, то 60 ящиків відправлю. Як коли виходить. Я їх одягнула, обула: тапки, берци, фліски, рукавиці. Все, що просять, все відправляю».
З іншими воїнами, яким потрібна допомога, жінка також познайомилась у Фейсбуці.
«Сестра одного з воїнів написала у Фейсбуці, що хлопці голодують. Це піхота, вони постійно переміщуються, і для них допомогу доставити складно. Я спакувала їм найнеобхідніше, спитала, чого ще передати. Попросили домашніх смаколиків – то що знайомі тільки не наробили. І копчені реберця, і вареники, і намазки».
Жінка також допомагає підрозділам 5, 14, 61, 103 та 125 бригад. Раніше Ольга також відправляла допомогу для 80-ки, та зараз знає, що знайомі волонтери опікуються воїнами бригади, тож зосередилась на допомозі іншим підрозділам.
«І багато індивідуальних запитів. От приходить до мене якась жінка, сестра чи мама. Як я можу їй відмовити і не знайти ті берці чи каремат?»
До війни Ольга також волонтерила. У фокусі її уваги була допомога літнім людям у хоспісах та безпритульним тваринам. Вдома в Ольги троє котиків, яких жінка знайшла у важкому стані. Старшого звати Шарм-ель-Шейх.
«А лагідно Шарм, Шармон, Шармуша, Шармагеддон. Залежно від того, який настрій у нас і поведінка у нього. Ми знайшли його у жахливому стані: очі згнивші, з носа торчать соплі. Ми його капали, мастили мазями. Вдома ночував у мене вдома в коробці, а вдень брала з собою на роботу – приймала туристів, а він сидів на колінах. Ніхто навіть не здогадувався, що зі мою кіт. Другого кота знайшли з перебитою спиною. Не ходив зовсім. Вирішили назвати Таїланд, скорочено – Тай, Таюша. А якось знайома побачила білу кішку, яку викинули вагітною. Привезла мені, ми їх вилікували від лишаю, котиків пороздавали, залишився тільки один – то так в мене з’явився ще рудий кіт з кличкою Катар, скорочено Тарік».
Одна з бригад, яким жінка допомагає, має на передовій трьох собак та двох котів. Для них жінка також передає їжу. Корми передали фіни, з якими налагодив зв’язок знайомий волонтер Ольги Валерій Шпичка.
Зараз Ольга також готує до передачі кілька багатокілограмових упаковок корму у село поблизу Харкова. Звідси виїхали практично всі, окрім тих, хто просто не мав можливості. Багато хто поїхав, покинувши собак та котів. Натомість у село приїхала жінка з території сильніших бойових дій з донькою і взяла тих котів під опіку.
«Її дитина отримала страшну психологічну травму – коли чує сигнал тривоги чи бачить військових, відразу падає на землю – їй байдуже чи там асфальт, чи там болото. Але сім’я все одно знаходить сили опікуватись тими бідними тваринами».
Стареньких з Журавненського хоспісу жінка зараз особисто не відвідує, проте не забуває за них – щоразу коли головний лікар є у Львові, передає ліки, памперси, мило для них.
Був такий період, коли у хлопців було дуже багато запитів. А нікого і нічого не було, розповідає Ольга.
«Я роблю одне відео, прошу, як не маєте, як допомогти, то хоча б зробіть репост. Дивлюсь через тиждень — там 189 репостів. А в мене 5 тисяч друзів і 13 тисяч людей, які за мною стежать. Вирішила я записати інше відео – половина лиця нормального, а половина – заплаканого, з терновим вінком. Кажу: Народ, що ви такі вредні, ліниві, бездушні? Я ж просто прошу зробити репост. Щоб моє відео дійшло до тих, хто шукає кому допомогти. Бо ж часто є люди, які хочуть допомогти, а не знають, чим».
Останнє відео набрало сотні репостів. Тоді жінці дуже багато почали допомагати українці за кордоном: з Польщі, Італії, Швеції, Португалії, Нідерландів, Шотландії.
«Вчора, от наприклад, прислали зимовий спальник. Зараз на пошті мене чекають ще посилки. Одна жінка зі Швеції передає шоколадки, а на кожній упаковці пише побажання та слова підтримки воїнам».
Ольга у Фейсбуці вже кілька років веде спільноту Волонтери Львова. Люби ближнього свого. Тут люди у потребі можуть звернутись за допомогою, а волонтери можуть сконтактуватись, щоб обмінятись ресурсами, яких наразі не потребують.
Назву обрала невипадково – вважає, що любов до ближнього має бути основою життя кожної людини.
«Бог є любов. Люби ближнього свого, як себе самого. Це основна заповідь. Якщо дотримуватись її, то всі інші будуть автоматично виконуватись. Якби всі дотримувались цієї заповіді, світ був би зовсім іншим. Путін не напав би, якби любив свій народ. Котиків бездомних не було б, бо їх би любили попри все. Не було б самотніх багатодітних матерів, які ледве зводять кінці з кінцями. Не було б соціальної несправедливості»…
Жінка працює у туризмі вже 15 років: починала менеджером у компанії, а згодом зрозуміла, що може цим займатись і самостійно. Мала серед клієнтів і іноземців.
«Була навіть жінка з Курська, яка ще задовго до 2014 року зі мною подорожувала. То вона цьогоріч після 24 лютого виїхала з росії, пішла на курси медсестри і зараз на сході пішла у батальйон і допомагає нашим воїнам».
З лютого жінка займається лише волонтерством. Зараз працювати дуже складно.
«Зараз мало хто наважиться кудись їхати. Бо як ти залишиш чоловіка чи брата на передовій, а сама поїдеш відпочивати? Чи навіть батьків. Їдеш і дивишся на карту тривог, читаєш повідомлення про обстріли. Я не можу працювати, поки є велика невизначеність з законодавством і труднощі з логістикою. От приїде людина в аеропорт Берліна і хто їй там допоможе? Я не можу ризикувати людьми. У мене має бути все чітко продумано і легко для людей».
Знайомі кажуть: після перемоги влаштують в офісі неймовірне свято, всі стануть у чергу за турами, щоб перезавантажитись.
«Буде перемога – і обов’язково відновимо і туризм. І літатимемо зі Львова, і відпочиватимемо гарно».
Зараз найбільший запит є на зимові речі. Навіть цивільні, але якісні, теплі. Також завжди потрібні енергетичні батончики та шоколад.
«Військові-розвідники кажуть, що знайти в кишені щось солодке – то навіть цінніше, ніж якусь тушонку чи закрутку».
Щоб Україна швидше перемогла, вважає жінка, кожен має долучитись до волонтерства, а не жити в режимі очікування перемоги. Робити енергетичні батончики, пекти хліб, писати листи підтримки — будь що є цінним. Про війну мають пам’ятати всі українці, а не лише ті, що на передовій.
«Часом у Фейсбуці мені пишуть коментарі: О, сидить в о офісі і все їй щось треба! Людоньки, та мені нічого не треба. Мені треба, щоб Україна якомога швидше перемогла і я могла спокійно займатись туризмом. А для цього зараз всі свої зусилля треба спрямувати на допомогу нашим воїнам», – підсумовує жінка.
Марія Оринчак
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
