«Найскладнішим було дізнатись, що у твоє підприємство влучив снаряд»: як сімейний бізнес з Харкова переїхав на Львівщину
Молода компанія mODriz із Харкова, яка займається обробкою листових матеріалів, лише у 2021 році запустила власну справу. Враховуючи набутий досвід власників – подружжя Дмитра та Ольги, бізнес став успішним, замовлення з’являлись одне за одним, справи йшли чудово.
Однак 24 лютого, через повномасштабне вторгнення росіян в Україну, сім’я була змушена покинути своє виробництво та виїхати з міста. Родина залишила у Харкові свій дім, свою справу, частинку себе. Ольга Білодід, власниця компанії mODriz, розповіла LMN про те, як складно було залишити все та почати спочатку, в якому стані підприємство у Харкові сьогодні, та як вдалось успішно відновити свою справу на Львівщині.
Компанії mODriz нещодавно виповнилось два роки. Однак її власники – Ольга та Дмитро – у цьому напрямку вже набагато більше часу – близько 15 років. До відкриття власного виробництва подружжя працювало у схожій компанії, яка займалась обробкою листових матеріалів. Вона – менеджером, він – оператором станка ЧПУ.
«Саме там ми й перейняли цей досвід та прийшли до того, що тут тісно, потрібно починати щось своє. Також останні роки я дуже часто чула від свого керівника слова «А ти попробуй». Саме це «попробуй» стимулювало мене спробувати. І я спробувала, змогла і відкрила власну справу», – розповідає Ольга.
За рік до війни замовлень у компанії було на 2 роки вперед. Через кількість проєктів працівники підприємства могли працювати і по дві зміни, а, бувало, замовлення навіть перекидали колегам з інших компаній через їхню надмірну кількість.
«До речі, ще у 2010 році мій батько готував мене до того, що буде війна, казав, щоб я не затівала нічого грандіозного, аби потім можна було швидко зібратись і переїхати. Однак я в це мало вірила і таки почала власну справу», – каже Ольга
Перед початком повномасштабної війни компанія реалізовувала чимало проєктів. Через цю загрузку часу на роздуми щодо можливого вторгнення, кажуть власники підприємства, не було взагалі.
Однак, попри це, ще 23 лютого виконроби та технологи з інших компаній, які приїжджали забирати свої замовлення, при розмові дивувались та запитували, чому подружжя досі ще не почало збирати свої речі.
«До нас приїхав по замовлення один з виконробів і, коли забирав замовлення, показав свою машину, яка вже цілком була завантажена його інструментами та іншою технікою. Власне він й сказав, щоб ми не зволікали, і саме він перший о 4 ранку 24 лютого написав мені «Почалось, а я ж казав», – згадує жінка.
Ольга каже, що коли чула слова про пакування і дивилась на власне виробництво, то не могла уявити, як це все можна спакувати та вивезти, адже все таке масштабне! Але, як показав досвід, все пакується та все вивозиться, коли вже прилетіло біля тебе.
24 лютого підприємство саме мало здати свій черговий проєкт у північній частині Харкова, робота над яким тривала два місяці. Однак, оскільки це було близько до кордону, туди звісно ж вже ніхто не поїхав. До слова, цей проєкт під час однієї з російських атак згорів.
Подружжя виїхало з Харкова вранці 24 лютого без речей та навіть деяких документів. Спершу сподівались просто перечекати деякий час, а підприємство законсервувати, однак, коли побачили масштаби того, що відбувається, поїхали на Закарпаття. Там Ольга з Дмитром пробули до травня.
«Перебуваючи там, до нас почали телефонувати люди, тому працівники, які залишились у Харкові, частково відновили роботу самостійно. Працювали у моменти затишшя, декілька годин вранці, та декілька пізно ввечері», – розповідає жінка.
За її словами, замовлення почали надходити від колишніх виконробів, які стали в лави ТрО й звертались з різними військовими потребами: порізка бронеплит, відновлення військової техніки, відбійники для автоматів та інше. Роботу виконували швидко, без роздумів та вагань.
В таких умовах люди працювали на підприємстві до 15 березня. А потім стався масований обстріл, працювати там стало неможливо.
А вже 22 травня у виробництво прилетів «Град». Разом з mODriz на території цього виробничого сектора було 188 виробничих компаній, і кожна з них постраждала.
«Найскладнішим було дізнатись, що у твоє підприємство влучив снаряд. Тоді ми вже думали, що це вже все. Були замкненість, стрес, небажання щось робити далі», – каже Ольга.
Після цього на роботу звісно ж вже ніхто не виходив. Виробництво просто заморозили. Однак, попри це, замовлення надходили й далі, що, мабуть, і стало своєрідним стимулом рухатись далі.
З огляду на те, що замовлення з’являлись, подружжя вирішило змінити локацію. Кажуть, Львів обрали спонтанно, без жодного аналізу чи порівняння. Обравши місто, почали шукати приміщення та людей, які займаються таким з видом діяльності.
«На той момент нам вдалось знайти на Львівщині людину, яка зацікавилась нами. Вона запропонувала, так би мовити, «прихистити» нас у себе. Тому ми їхали на Львівщину в конкретне місце, де, думали, знову запустимо свою діяльність», – розповідає Ольга.
Однак, переїхавши сюди, власники зіткнулись з негативним досвідом. Компанія, яка прийняла харків’ян у себе, висунула умову: «у вас не має права бути компанією mODriz, ви можете бути лише Ольгою Білодід, яка представляє інтереси нашої компанії».
Відчувши небезпеку, жінка запатентувала ідею виконання картин з мармуру гідроабразивною технологією. А з тими партнерами, які погодились їх прийняти, компанія вирішила просто розійтись. Власники кажуть, що це був черговий удар, оскільки транспортування обладнання – довгий та складний процес.
«На той момент ми вже були знайомі з компанією «Roomio», яка виготовляє каркасні меблі, і вирішили зробити з нею таку своєрідну колаборацію. В нас з’явились спільні проєкти, і вони запропонували нам переміститись ближче до них, оскільки тут звільнилась територія. І вже тут ми почали працювати спільно», – розповідає Ольга.
Відтак разом з вцілілим обладнанням сюди з Харкова перемістили також залишки побитих виробів. Подружжя розуміло, що переїхавши сюди вони втратили те «сарафанне радіо», яке працювало в Харкові, втратили базу замовників.
Тому, коли зрозуміли, що на Львівщині послуги не працюють, адже тут ніхто цю фірму не знає, вирішили перейти на продукт, який зародився і запрацював з цих матеріалів, які вдалось перевезти з Харкова.
«Коли ми думали, що забирати з собою, то ми вирішили з того каміння, яке було побите снарядами робити картини і залучати для допомоги для ЗСУ», – розповідає Ольга.
Станом на сьогодні з цього продукту підприємство долучило вже близько 30.000 євро на потреби військових, медичне обладнання та допомогу цивільним.
У своїх картинах власники не використовують штучний камінь, виключно натуральний. Кажуть мініатюри користуються серед людей попитом, адже вже вдалось продали більше сотні. Також чимало таких картин вже побували на різних аукціонах, організованих на підтримку ЗСУ.
Зокрема одна з картин цієї компанії була на аукціоні, де її придбали за пів мільйона гривень. Тоді Ольга та Дмитро змогли долучити найбільшу суму коштів для однієї з військових бригад.
До слова, всі охочі можуть знайти цю продукцію на сайті компанії «mODriz» з усіма наявними картинами та цінами.
За словами Ольги, Львівщина зустріла її компанію тепло та радо. Саме тут підприємці змогли перейняти досвід – ділитись власними вміннями.
«В ході того, що у Харкові було багато роботи, ми не створювали там жодних асоціацій, колаборацій. А тут, у Львові, наші наступні проекти вже спрямовані на те, щоб створити спілки між схожими бізнесами і ділитись саме досвідом: що працює краще, який підхід кращий, питання щодо замовлень. Цій відкритості Львівщина нас навчила за цей рік», – каже жінка.
Також, ділиться Ольга, Львівщина навчила її не боятись знайомитись, брати участь в різних заходах, не боятись спілкуватись та виходити в люди. Додає, що саме через це звідси й не хочеться їхати.
Стати на ноги допомогли також грантові програми. Адже потрібно було чимало коштів для того, аби заплатити за всі логістичні питання, за оренду приміщення, за відновлення того, що було втрачене. Більшість грантів, на які Ольга подала заявки, вдалось отримати, і завдяки цьому компанія змогла компенсувати свої втрати.
«Станом на зараз ми подали заявку на ще один грант, зараз чекаємо рішення. Ми рекомендуємо це всім, адже багато хто лінується та не вірить, однак якщо правильно до цього підійти, все прописати, то 95%, що все вийде», – каже жінка.
Наразі виробництво зосереджене у с. Милошевичі, Львівського району, в невеличкому цеху. Однак вже незабаром компанія планує розширення. Розширяться також й їхні послуги – якщо зараз їх близько 50, то вже згодом їх стане втричі більше.
Ольга вважає, що етап релокації вони вже пройшли. Зараз – етап адаптації, який, мабуть, ще складніший.
Наразі підприємство у пошуку ще двох працівників. Необхідні оператор станка ЧПУ та менеджер. Відтак підприємці запрошують фахівців зголошуватись та приєднуватись до їхньої команди.
Ольга каже, що знову чимало замовлень стало надходити саме з Харкова. Відтак зараз компанія буде працювати також над приватними замовленнями від харків’ян, які починають потрохи відновлюватись.
«Навіть ті ж Циркуни, які найближче до кордону, й ті хочуть вже відновлюватись. Люди вірять, що вже настав етап, коли можна зустріти новий рік у своєму будинку», – ділиться власниця.
З огляду на це, підприємство планує запустити у Харкові торгову площадку, і продавати там продукцію, яку передаватиме з заходу країни.
Також компанія має намір виготовити серію своїх картин та виставити їх у військовому Харкові. До заходу планують долучити благодійний фонд, і виручені кошти з цієї виставки спрямують на благодійність.
Вікторія Михаць
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
