“Працюю провідником, бо дуже люблю людей”: зірковий провідник Олександр Барильник про роботу на залізниці та труднощі з придбанням квитків на поїзд
“Вітаю вас з найкращого місця України”, – привітався чоловік з вагону потяга. Усміхнений, у формі залізничника та з любов’ю в очах до того, що робить. Це Олександр Барильник – провідник з 18-річним стажем та зірка тік-току, адже саме він перший із працівників “Укрзалізниці” почав знімати та публікувати короткі відео гумористичного характеру з вагонів “Укрзалізниці”.
Сьогодні, 4 листопада, до Дня залізничника ми поговорили із зірковим провідником про те, як працівники “Укрзалізниці” зустріли повномасштабне вторгнення, чи потрібен “залізний характер” для цієї роботи та чому останнім часом так складно купити квиток на потяг на багато напрямків.
Олександр Барильник з посмішкою розповів, що робота на залізниці – це справді мрія його дитинства. Професія провідника – це те, що він обрав за покликом серця.
“Це була мрія всього мого дитинства, яка дала змогу мені розвиватися у роботі на залізниці. Ось вже 18 довгих років я працюю за покликом серця, за покликом дитячої мрії. Я навчався на залізничника, закінчив училище, пізніше інститут заочно, і ще вчився на різних курсах. Тобто в мене багато спеціальностей̆ в одній̆, але професія провідник – це те, що йде ось тут (показує на серце – ред.), біля серця”, – розповідає пан Олександр.
На думку чоловіка, любов до роботи провідником пов’язана із любов’ю до людей. Саме це його вже так довго тримає на цій роботі.
“Я дуже люблю людей̆. Ось це, мабуть, тримає мене на цій роботі. Тому що це люди, завжди люди, багато людей, які сідають у мій потяг. Ти з ними спілкуєшся, ти їм допомагаєш, ти їх підтримуєш. І ти вже впевнений̆, що ти рухаєшся в правильному напрямку, тому що людям це подобається. Люди тебе оцінюють, навіть після поїздки тобі пишуть коментарі. Ти людям запам’ятовуєшся, люди підписуються в Тік-Ток, і це дає змогу розвиватись і рухатись в правильному напрямку”, – додає зірковий провідник.
Пан Олександр із Харкова, однак він не працює на одному напрямку потягів. Раніше чоловік кілька місяців працював у новоствореному дитячому вагоні, однак зараз його можна зустріти на будь-якому сполученні, адже наразі він підмінний провідник, тому часто чоловіку вдається завітати і до Львова.
“Раніше, я два місяці працював на дитячому вагоні від “Укрзалізниці”. Я його відкривав, працював, але так вийшло, що треба було вже трохи далі рухатись, і я його залишив… Наразі я не їжджу одним напрямком. їжджу туди, де хтось захворів з провідників, або хтось пішов у відпуску. Мені так зручніше працювати, постійно бачиш щось нове”, – пояснює Олександр Барильник.
Існує думка, що для роботи в “Укрзалізниці” потрібно мати “залізний характер” і, за словами чоловіка, вона правдива.
“Так, правду кажуть, “залізний характер” дуже потрібний. Тому що, або ти пасажирів, або вони тебе (сміється – ред.) Ні, жартую. Насправді треба бути дуже стриманим, тому що ми часто не спимо по кілька ночей. Через це треба мати сталеві нерви. Триває війна, кожен зараз у своїх проблемах, іноді треба підтримати, вислухати, дати якусь пораду. Часто виникають ситуації, коли потрібно пасажирам надати медичну допомогу, багато людей зараз із хворобами серця, із нервовими захворюваннями. Все це на відповідальності провідників. Тому ми маємо бути “залізними людьми”, – пояснює пан Олександр.
Також чоловік поділився спогадами про початок повномасштабного вторгнення. Він поїхав першим евакуаційним потягом до Лисичанська ще 23 лютого, за добу до початку повномасштабного наступу. Тоді ще ніхто не хотів вірити в те, що буде війна, а цивільні не хотіли евакуюватись.
“Всі в “Укрзалізниці” знали, що буде війна, всі приготували вже вагони під пасажирів, але не знали, коли почнеться. Ми прийняли вагони 23 лютого і виїхали перший раз на Лисичанськ. І, знаєте, коли ми приїхали в Лисичанськ ніхто не евакуювався. Тобто, цей поїзд їхав порожній. Він 24-го ввечері виїхав з Лисичанська. 25-го о восьмій годині ранку він виїхав з Харкова також порожній. Декілька іноземців лише сіли до нас в Полтаві, це було чоловік 20. Набагато складніша ситуація була у наступні дні”, – поділився спогадами пан Олександр.
На жаль, чіткої інструкції як діяти, коли починається обстріл у машиністів потягу немає. Все залежить від багатьох моментів. Зокрема чи зупиняти потяг на підступах до міста вирішує чергова по станції, зважаючи на безпекову ситуацію.
“Чи зупиняється потяг залежить від чергової по станції. Вона слідкує, що куди летить. Якщо це обстрілюється станція або поблизу неї, зрозуміло, що потяг туди не поїде. Але якщо ракети або шахеди десь там летять, то сенсу зупиняти потяг немає”, – пояснює провідник.
Мабуть кожен, хто часто подорожує “Укрзалізницею” помітив, що квиток на потрібний потяг стало купити складніше. Зірковий провідник поділився своєю думкою, чому так сталось.
“По-перше раніше в поїздах було по 17 вагонів, а зараз у нас немає стільки вагонів для перевозки пасажирів. Тобто, якщо ви вийдете на вокзал і побачите потяг, ну так максимум 8-10 вагонів. Тобто не 17, розумієте? Люди у нас залишились, які подорожують, навіть, може, подорожують більше, тому що ви постійно переміщаєте за кордон і назад, військові їздять, попит є, а вагонів нема. Дуже багато вагонів за цей час понищили ракетами, або вони вже застаріли. Тобто, фактично у нас є проблема у відсутності рухомого складу для того, щоб ми змогли перевозити цих пасажирів. Це моя думка. Тобто, якщо 3 роки назад це було 17 вагонів, зараз це 9 вагонів в середньому в кожному потязі.
По-друге, якщо ви помітили плацкартних вагонів у потягах майже немає. А якщо вони є, то це новенькі вагони, а не ті старі, дерев’яні. Фактично для компанії краще пустити менше вагонів, але якісних і не отримувати хейту від того, що у вагоні тарган або дерев’яні вікна. Це люди знімають, викладають у соцмережах, але не вказують те, що вони купили квиток через всю країну за 100 гривень, а не за 1000 гривень. Така ситуація, на жаль, зараз. Але я впевнений, що після війни ми побудуємо багато крутих вагонів і всіх будемо везти з-за кордону додому”, – говорить Олександр Барильник.
І наостанок чоловік зізнався, що якби не робота провідником, він би знімався у кіно, однак саме у своїй роботі себе почуває на своєму місці.
“Раніше я підробляв тамадою однак, напевно, якби не робота провідником, то хотів би зніматися в кіно. Людина, яка викликає довіру до інших людей, яка може зацікавити інших, завжди потрібна. А іноді харизма навіть важливіша за знання, вона допомагає налагоджувати контакти – це важливо. Зараз я почуваю себе на своєму місці. Мої пасажири щасливі після подорожі, а мій рейтинг п’ять балів із п’яти. Це варте того, щоб продовжувати робити свою роботу”, – додав Олександр.
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
