Слідами батька: Ігор Огренда віддав роботі в Львівській опері майже 50 років | Львівська мануфактура новин
Підтримати проект
регіональні новини
30 Червня, 22:01
logo-black

Слідами батька: Ігор Огренда віддав роботі в Львівській опері майже 50 років

Хто одного разу потрапляє на роботу у Львівський національний оперний театр, той дуже рідко мусить клопотатись про пошуки іншої. Це раз у раз повторюють працівники опери, які зазвичай за кулісами — монтувальники, гримери, костюмери. Щоб показати глядачам інший бік театру, LMN у спецпроєкті «Театр на долоні» спілкується саме з ними — митцями іншої площини. 

Герой нашого нового матеріалу — Ігор Огренда. Він заслужений працівник культури України та завідувач художньо-постановної частини.

Приходимо до театру на 17.30. За кулісами, окрім пана Ігоря, практично нікого немає. По центру сцени — великий стіл з муляжами фруктів. «Травіата» почнеться за півгодини. Це лібрето Франческо Марії П’яве за драмою Александра Дюма-сина «Дама з камеліями». Оперу у театрі характеризують як найвідомішу та найзворушливішу оперну історію кохання, що втілена у чуттєвій музиці Джузеппе Верді.

Усі приготування — вже завершено. Працює лише одна пані — ретельно протирає і без того доволі чисті дзеркала. 

Чому Оперний?

Ми зустрічаємось у третю неділю червня. Саме у цей день в Україні відзначають День батька. І саме тато відкрив герою нашого матеріалу шлях до закулісся великої сцени. 

 

«Батько пропрацював тут 30 років. Я навчався на економіста. Але виріс на сцені. Он там сидів часто, як був маленький», — показує пан Ігор на стелажі поблизу сцени. 

Ігор Ігнатович каже: тато роботу дуже любив. У театрі залишилось вже небагато працівників, які його застали, але ті завжди відгукуються добрим словом. 

«Батько був завмеханічним цехом. У ті часи якісь кола чи перила — все варили з заліза у нас в цеху на Куліша, там була майстерня, де кували і він був завідувачем там. А я тут працюю вже стільки, скільки не живуть. З 1977 року. От порахуєте собі», — віджартовується пан Ігор. 

Роботу в оперному театрі чоловік любить за можливість багато працювати з людьми. 

«Я тут задля людей. Я часто бачу своє завдання бути таким посередником між вищим керівництвом та працівниками. Завжди стараюсь допомогти людям. Бо чим більше людям поможеш, тим більше вони тобі віддадуть. Я знаю всю роботу тут. Був головним адміністратором, їздив на гастролі. Тому добре розумію, що треба зробити і кому ту роботу можна дати», — ділиться міркуваннями пан Ігор. 

Були моменти, коли рідні не до кінця розуміли темп роботи в театрі. Тут, каже пан Ігор, своя специфіка.

«Якщо люди мають суботи і неділі як вихідні, відпочивають, зустрічаються, то в нас у ті дні якраз багато роботи. Єдиний вихідний — це понеділок. Але тут теж не без нюансів, бо адміністративна частина працює в понеділок. Тому часто є наради в цей день. Тобто часто і в понеділок немає того вихідного цілком. Але з часом всі вже до цього ритму життя звикли. Щоб працювати тут, треба бути людиною театру. Бо це певна специфіка. І ми всі тут — театральна сім‘я. Тут всі дуже дружні», — ділиться Ігор Огренда. 

Як працює цех?

Щоб все зробити, треба привезти декорації з спеціального місця. 

«Ми називаємо його «зона». Там зберігаються всі тверді декорації. То столи, крісла, і дуже багато чого іншого. Тут в нас є спеціальні стелажі позаду сцени. М‘яка декорація в нас зберігається тут», — пояснює чоловік.  

Разом з паном Ігорем йдемо у глиб сцени, подалі від глядацької зали. 

«Отут зараз ми стоїмо на одному з сейфів. Є другий сейф ще. Він має 6 поличок. Кожна поличка має по метру. Його можна підняти догори. І на кожній поличці підписано, до якої з вистав в ній зберігається м‘яка декорація. Ми знаємо, яка вистава, тому в день, коли вона відбувається, дістаємо все», — роз‘яснює Ігор Ігнатович. 

З цього починається робота — все виставляють згідно креслень, як має відбуватись монтування. 

«Кожна вистава має своє планування. Отут, бачите, на «Жизель» дещо збергіається. Але, зазвичай, тверді декорації вивозяться відразу на «зону», — пояснює пан Ігор. 

Щоб підготувати належним чином декорації для вистави, працюють одразу кілька цехів — монтувальний, тут працює 18 людей, електроосвітлювальний — 11 людей, мебельно-реквізитний цех — 4 людини. Згадує пан Ігор і про інші цехи, адже все має працювати в синергії. 

«Готувати все ми починаємо з 14:00. До 17:00 все виставляємо. І годину залишаємо для електроосвітлювального цеху на встановлення світла. Але знову ж — все залежить від вистави. Є такі вистави, які ми робимо два дні. Це, наприклад, «Турандот», «Цвіт папороті», «Сокіл», «Есмеральда». Це дуже важкі вистави. Зараз ми випустили прем‘єру «Запорожець за Дунаєм» — її теж треба довго робити. Треба за день привезти, а наступний цілий день збирати», — пояснює пан Ігор. 

Завідувач художньо-постановної частини зізнається — найважче завжди на першому показі прем‘єрі. Часто щось десь може не зійтись. Все треба коригувати, підтягувати. 

«Найкраще дивитись вже десь на четвертий показ — тоді вже все відпрацьовано. Все, як має бути. Ескіз завжди один, а на сцені може лягти по-іншому. Тому не так то легко все те скласти», — ділиться Ігор Огренда. 

Наприкінці розмови пан Ігор люб‘язно запрошує прийти ще раз — на «Есмеральду». Там зі сценою працюють в інший спосіб, тож слід пригледітися і до різниці між роботою художньо-постановної частини у балеті та опері. І поки команда LMN планує спільний похід, запрошуємо відвідати і «Травіату», і «Есмеральду» і вас.

  • 0
  • 530
Схожі публікації