Війна очима митців: у Львові відкрили виставку-перформанс “Показники”
13 січня, в артцентрі «Дзиґа» у Львові відкрилась виставка «Показники». Проєкт створили п’ятеро митців та мисткинь. Четверо з них перебралися до міста Лева з Харкова та Вінниці у зв’язку з повномасштабним вторгненням. Вони спробували передати досвід війни через мистецтво та відтворили спільні для всіх українців образи вибухів, ран, землі, страждання тіла і душі.
«Війна, наш досвід війни та перебування у святковому Львові під час війни — це те, що об’єднує нас всіх. Під час спілкування з нашим куратором Костянтином Зоркіним в нас була одна спільна думка — як це все дисонує: різдвяний Львів, святкові вогні, колядки, що водночас дуже підкреслює той чорний біль, який знаходиться всередині. Це дуже ріже, тому саме ця ідея створила цю виставку», — розповіла художниця Маргарита Журунова.
Охочі познайомитись з роботами митців почали сходитись до “Дзиґи” ще задовго до початку відкриття. Відвідувачі не могли дочекатися, щоб побачити витвори мистецтва, тому час від часу зазирали до зали через напівпрозору завісу, намагаючись раніше за інших розгледіти щось унікальне. Усі в холі з нетерпінням чекали, коли працівники артцентру знімуть цю завісу, яка відділяє їх від довгоочікуваного перформансу.
Щойно скинули завісу, відвідувачі ринули у наступну залу. Проте зупинились за кілька кроків, щоб отримати офіційне запрошення до знайомства від самих митців. Перше слово взяв співтворець мистецького об’єднання «Дзиґа» Влодко Кауфман та попередив, що митці воліли б відкрити виставку мовчки. Вони лишень по черзі назвали свої імена, прізвища та звідки самі родом.
Відкриття виставки розпочала Еліза Мамардашвілі перформансом «Покрівець». Усе відбувалось в абсолютній тиші. Звучання кожного предмету стало гострішим та виразнішим: поскрипування стола, скрегіт від перекочування глеків по підлозі, сплески від різкого витріпування тканини.
У цій тиші Еліза чуттєво та обережно огортала тканиною предмет за предметом: стіл, власноруч створені глеки, тоді саджанець.
«У мене була думка, що зараз речі, які нас оточують, набули трохи інших рис, значень та функцій. Вони вже не такі детальні та більш аморфні. Зараз немає часу придивлятися до деталей. Покриття тканиною створює дисонанс: коли я покриваю глеки, але тим самим оголюю їх. Так я більше показую їх правдивість», — розповіла перформерка.
Пізніше перформанс перетворять у відеофайл, який стане частиною експозиції. Крім того, на виставці представлена картина Елізи Мамардашвілі «Рана».
Довгий ряд з п’яти полотен утворила на стіні робота Маргарити Журунової «Відчай». Художниця називає це власною терапією.
«Це все найчорніше, що я вже не могла тримати всередині. Щоб воно не роз’їло мене як кислота, я перенесла його назовні. Мистецтво для мене завжди було опорою, щоб переживати своє життя. Я рада, що як художник маю засоби, щоб справлятися зі своїм внутрішнім світом. Можливо мені було б набагато гірше, якби у мене не було цих інструментів», — розповіла художниця.
Поки відвідувачі розійшлися по залі, щоб ретельніше оглянути представлені на виставці роботи, раптово пролунав гучний звук. Їхні обличчя були сповнені нерозуміння та нетерплячої цікавості водночас, тому усі гуртом линули на брязкіт і вже за лічені секунди опинились у кінці зали. Усі колом обступили інтерактивний витвір Владислава Юдіна «Реля».
«Коли ми планували цю виставку, то закладали ідею, що гучні металеві звуки, наче з заводів, будуть задавати настрій усій виставці», — пояснив Владислав.
В основному митець працює зі скульптурою та керамікою. «Реля» ж його перша робота в металі. Ідея і механізм просили інший матеріал для відтворення.
«Робота дуже метафорична і має велике скупчення сенсів. Це може бути як щось агресивне до людини, бо метал як матеріал сам по собі такий. З іншого боку це може бути чимось слабким — людина натуралістична, якій вже завдали шкоди і вона під напругою життєвих обставин має певний тягар, новоутворений орган. Я закладав базові речі за формою, щоб вони були вільні в інтерпретації», — розповів митець.
Поруч на усю стіну у розгорнутому вигляді розтягнувся комікс Лілії Петрової «Звірята». Пізніше до композиції додали керамічні іграшки дров’яного випалу, які мисткиня зробила власноруч.
«Звірята живуть у світі абсурду, який доходить до жорстокості, а керамічні створіння лише підкреслюють це своїми рисами. Вони існують як незалежно від коміксу, так і спрямовують глядача: пташка починає читати, а в кінці котик закінчує в нерозумінні, що відбулося», — розповіла Лілія.
Художниця розробляє графічний світ, де існують невинні створіння, не пристосовані до жорстокості, як Пташка і Кішка-Ніжка. Людина розуміє, що це танки й літаки, тварини ж — ні: насправді навколо них зі землі ростуть не дерева, а стирчать ракети, лежать не миски, а міни. Як пояснює художниця, комікс починається з більш примітивної, радісної мальовки. Коли ж настає темрява, все перетворюється на більш трагічне та драматичне.
«В контексті війни це рефлексія на те, що відбувається у рідному Харкові: багато території за містом заміновано, колишні ідилічні місця зараз найнебезпечніші. Це моя спроба огорнути образністю цей біль від війни та вийти зі стану тривоги, стресу через створення чогось більшого», — розповіла мисткиня.
Богдан Локатир вирішив залишити глядачам можливість знаходити щось своє у його роботі «Сніданок».
«В загальному це ніби частина дитячої спальні, яку довелось покинути. Однак я хотів би, щоб глядач мав змогу зрозуміти щось для себе. Посидіти, поаналізувати й прийти до свого висновку. Якщо ж це говорити в лоб, відбувається нав’язування особистої історії переживання», — пояснив митець.
«Якщо подивитись на кожен проєкт митців, не можна сказати, що вони розкривають весь масштаб емоцій, який ми проживаємо, але це важливі крапки, щоб нагадати, що зараз відбувається. Важливі речення, які можна продовжити. Є початок, але люди можуть продовжити міркувати про це або подивитися на якісь речі з іншого боку», — додала Еліза Мамардашвілі.
Виставка «Показники» експонуватиметься в артцентрі «Дзиґа» до 5 лютого. Вхід вільний.
Яна Мацько
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
