За лаштунками «Страшної помсти»: хто і як гримує акторів Львівської опери | Львівська мануфактура новин
Підтримати проект
регіональні новини
30 Травня, 18:53

За лаштунками «Страшної помсти»: хто і як гримує акторів Львівської опери

На годиннику — 16:00. У залі Львівської національної опери вже за дві години буде велелюдно. А поки — активне життя триває за лаштунками. Тут артисти готуються до вистави «Страшна помста» – це, як вказано на сайті, містична історія про страшну розплату за жахливі злодіяння, що віддзеркалює події сьогодення.

Львівська мануфактура новин знову отримала унікальну нагоду побачити інший бік мистецтва. Побачити роботу тих, хто зазвичай залишається поза увагою глядачів. Раніше ми вже відвідували костюмерний цех та спілкувались з його очільницею Жанною Малецькою. Сьогодні ми пропонуємо вам разом поглянути на роботу пастижерсько-гримерного цеху. Тут артистам роблять макіяж та зачіски.

Юрій Кульчицький у момент нашого візиту гримує акторку Дар’ю Литовченко, яка у виставі виконує роль Катерини. Щоб нанести грим для цього образу, достатньо 10 хвилин. Однак є інші постановки та персонажі, де все не так просто. 

«Персонажів багато. Перед виставою в артистів справ теж багато. Тому затягувати не можна. Все треба робити оперативно», – лаконічно пояснює Юрій. Дар’я доповнює – особливо важливо належним чином розспівуватись. 

– Скільки років тут працюєте? – запитуємо в пана Юрія.  

– Багато. 

– А якщо конкретніше? 

– Усе життя… З 19 років, – чоловік знову замислюється, – наступного року буде вже 40 років, як я тут.  

Нахабно дозволяємо собі запитати, чи не набридла одна й та ж робота. Чоловік лише спокійно усміхається. 

«У дитинстві я не знав про таку професію. Але дуже любив малювати. Ця робота мені подобається за спілкування. Але я люблю не так, як зараз, говорити, а більше слухати», – знову коротко відповідає чоловік і пильно приглядається до візажу на очах Дар’ї-Катерини. 

Найважче у роботі, каже Юрій, коли планується прем’єра нової вистави, а художник з режисером, які її створюють, не можуть дійти до спільного бачення. Тоді працювати ой як не просто. Саме художник з режисером мають надавати цеху ескіз, якими мають бути грим героїв. 

Загалом у пастижерсько-гримерному цеху працює шестеро людей. Це перукарі, гримери, пастижери. Останні роблять різноманітні накладки на зразок вус чи волосся і стежать, аби вони зберігались у належному стані. 

«Більше натуральності, такий зараз тренд і в сценічному макіяжі. Колись більш насичений, яскравіший макіяж був. Зараз такого мало. Але звичайно є окремі постановки, де це все ще актуально», – каже Юрій.

 

– Це ви про Турандот? – уточнює в майстра Дар’я. Чоловік киває. 

Приглядаємось до портрету, що намальований на аркуші з блокнота та прикріплений до дзеркала. Це, пояснює Юрій, персонаж з опери «Лоенґрін». Там, каже, грими дуже цікаві. А в «Страшній помсті» – легенькі, скромні. Поруч ще один ескіз – для персонажів з «Лиса Микити». 

 

Є артисти, які гримуються самі. Колись, каже Юрій, таких було більше. 

«Тепер кажуть – нас такого в консерваторії не вчать». 

Майстри пастижерно-гримерного відділу на місці впродовж усієї вистави. Якщо раптом щось йде не так із зачіскою чи макіяжем – вони завжди готові прийти на допомогу.

«Якось у мене відклеїлась вія, то я сюди прибігла і швидко все привели до ладу», – зізнається Дар’я.

Бувають і плановані зміни в образі під час вистави – наприклад, коли треба показати, що когось побили, оперативно гримом наносять синяки чи кров. 

Грим Дар’ї – готовий. У черзі – нікого. Так, каже Юрій, часто буває – нема нікого, а потім всі приходять одночасно, тому й доводиться працювати дуже швидко. Поруч – ще один кабінет. Його господині в Опері працюють ще довше – по 60 років. Вони творять зачіски для акторів. 

«Зачіску зробити взагалі непросто – треба, щоб не заважало і при тому добре трималось. Надійно все закріпити. Треба все продумати – щоб каркас якийсь був, тощо», — зазначає Юрій. 

Інколи, зізнаються майстри, які працюють у цеху, актори таки мають певні зауваження щодо візажу. А якщо точніше – свої уявлення про те, як їм краще виглядатиме.  У такі випадки нагадують, який у нього чи у неї образ і як він має виглядати. 

«Це монументальне мистецтво. Воно має читатись здалека. Коли дивитись зблизька, воно не так сприймається. Усе має дивитись гармонічно – з декораціями, світлом, тощо. А зараз ще біда, бо всі хочуть гарними бути на фото. А грим сценічний і грим для фотографій чи кіно – то зовсім різні речі. Театральний грим взагалі не любить фото. Тому зараз і більше переходять до європейського гриму, а точніше практично його відсутності. Треба, щоб гарно виглядало і на фото», – доповнює одна з майстринь цеху.     

 

Місію гриму майстри вбачають в тому, аби допомогти актору увійти в образ. Головне, кажуть, не зіпсувати настрій. Якщо не подобається – краще переробити. 

«Бо головне  – щоб соліст взяв ту ноту, яку він має взяти. А на це впливає і самопочуття, і настрій. А вже макіяж – то другорядне. Тому наша задача – максимально спрацювати на результат. Це місце інколи працює як портал – сюди заходять однією людиною, приватною особою, а виходять – вже в певному образі. Вони самі кажуть: що сідають в крісло одними, а встають іншими», –  розповідає пан Юрій. 

Інколи, додають майстрині, треба бути певною мірою психологом. Адже артисти перед виставою часто хвилюються. Треба дати чаю, чи навіть таблетку, поговорити, тощо. Жартують, що є своєрідним комплексним центром реабілітації та психологічної допомоги для акторів. 

«Нашу роботу можна порівняти зі спортом. Як ото тренер чекає боксера в кутику, води йому дає, рушником махає. От так і ми – завжди напоготові допомогти, заспокоїти, підтримати», – каже Юрій.

Поки ми спілкуємось, до кабінету заходить Софія – дівчина у літній сукні з рудим волоссям на вигляд років 25. Перепитує, чи вже багато артистів приходили гримуватись. Дістає з сумки декілька тональних кремів, підводки до очей та тіні. 

«Я знаю, що у вас все є. Ну але то завжди треба щось додаткове. О, маю тут спонжики, пензилики ще. То я так зібрала, що було під руками. Тож люди по-різному хочуть – комусь певно зовсім трішки того гриму треба. О, ще тапочки собі перевзутись взяла. Ну бо в салоні то я звикла перевзуватись, мені душно так», – міркує вслух Софія. 

Дівчина планує працювати тут. Зараз проходить стажування. Паралельно – продовжує робити мейкапи у салоні краси. Питаємо, чому вирішила працювати тут. 

«Візаж належить до художньої сфери. Мені подобається все, що пов’язане з кольорами, відтінками. Все, що кольорове, яскраве – це все так цікаво. Готувала якось дітей до конкурсу, дуже сподобалось», – ділиться Софія. 

До кабінету заходить старша пані з акуратною укладкою, підведеними губами та у фартушку. Софія каже, що собі взяла теж. Щоб все, як книжка пише. Жінки пригадують, що хтось когось з колег через це колись сприйняв за прибиральницю. 

«Добре, Софія, ходи в ту хату», – звертається пані до дівчини, що прийшла. Хатою називають сусідній кабінет, де роблять зачіски. 

– Що в нас завтра?, – питає, перш ніж виходити, пані колег.  

– Жизель, – відповідає Юрій.

– В неділю зранку Білосніжка є, – додає хтось з майстринь.
– О, то там Софія напрактикується. Котики, білочки, зайчики – ствердно каже пані Марія і додає, — о 12 годині початок, не забудь. 

Разом з Софією йдемо у сусідній кабінет. Працюють у цій «хаті» ще дві майстрині.  Усі приблизно одного віку. Це у них понад 60 років досвіду у театру.  

«Запам’ятай – коли є прем’єри, ми можемо тут сидіти зранку до вечора. Це буквально кілька днів, але таке буває. Будь готова до того. Не хворіти. У нас немає на то часу. І щоб не було такого, що в неділю я не можу працювати. Вистави у цей день рано і ввечері. Рано треба прийти на 11 годину, добути до кінця вистави, а потім бути на 16:00 хоча б тут  на вечірню виставу. Бо все, що ти роздала, маєш зібрати назад – шиньйони, перуки і таке інше», – дає настанови Софії одна з перукарок. 

– То як вам тут працюється? – насмілюємось втрутитись в розмову, поки в Софії не виникло уточнюючих запитань. 

– У нас все просто. Коли ти стільки працюєш, то вже все дуже легко, – відповідає одна з майстринь.

– Головне – добре попрацювати перед прем’єрою. Це завжди найважче, – доповнює інша. 

– То така робота,  де треба зрозуміти, що перед виставою артист завжди правий. Ти не маєш права зробити йому якогось зауваження. Він має бути в доброму гуморі. І ти маєш бути в доброму настрої. Всі болячки й негаразди залишити вдома, а тут бути на позитиві, – продовжує інша.  

– Треба просто любити людей. А ми людей любимо. Тому нам все просто. І ще з переваг – за роки вивчаєш характери людей, знаєш, що вони хочуть, як їм подобається. Так досить комфортно працювати. 

І поки ми слухали настанови для Софії, у сусідньому кабінеті вже з’явились двоє акторів на грим. Один з них – Василь Садовський. Грає роль Відьмака. Йому саме причіпили оселедець. Поруч гримують ще одного актора.  Часу до початку вистави – обмаль. Тож ми вирішили залишити майстрів спокійно працювати без спалахів фотокамери та надокучливих питань.  

  • 0
  • 919
Схожі публікації