Він не боявся поїхати на позиції, він боявся не встигнути на вручення дипломів до своїх студентів: історія Героя Богдана Маркевича
Він понад усе любив студентів та українську мову, тому працював асистентом кафедри мови ЗМІ факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, але у січні 2024-го року мобілізувався. Його порядність та велика душа не дозволяли йому спокійно жити в тилу, поки військові захищають нас на фронті, тому він став одним з тих, завдяки кому ми маємо можливість жити.
Богдан Маркевич – 38-річний Герой, який змінив ділові костюми на військову форму, а рідний факультет журналістики та студентів – на поле бою і побратимів. Служив в одній з медичних рот, евакуйовував поранених. Загинув 28 вересня 2024-го року внаслідок російської атаки і це стало страшним сном для рідних, друзів, знайомих, колег та студентів Богдана Маркевича.
“Коли я вранці, 29 вересня, побачила допис однієї нашої викладачки, колеги та подруги Богдана Михайловича про те, що він загинув – я подумала, що це якась помилка і не могла повірити. Я перечитувала його тричі і в мене покотилися сльози та був дуже сильний комок в горлі. В голові була думка “Як більше немає нашого Богдана Михайловича?! Як немає такої світлої людини?!”. 27 вересня, ввечері, ми з ним ще переписувалися, він вітав мене з днем народження і казав, що ми обов’язково зустрінемося, а 28 вересня його не стало”, – згадує Вікторія, колишня студентка факультету журналістики.
Його покликанням було викладання. Він обожнював проводити пари та завжди вміло знаходив спільні теми зі студентами. Не дивлячись на його відкритість та щирість до інших, студенти згадують про нього також як про професіонала і людину, яка була дуже начитаною та глибокою.
“Богдан Михайлович був моїм науковим керівником і через це ми спілкувались трішки більше. Коли я запропонувала йому свою тему курсової, він спершу в захопленні почав розпитувати про те, чому обрала саме її і одразу ж погодився, навіть знаючи про те, що сама робота досить специфічна. Період написання наукових робіт – не найкращий період у кожного студента, однак, він, читаючи кожне моє речення у курсовій роботі, яке йому сподобалось виділяв і коментував «молодець!» або «цікава думка» або «навіть сам про це не чув, але дуже цікаве пояснення». Він підтримував, мотивував і переймався за мій захист на рівні зі мною. Він викладався на максимум навіть тоді, коли на максимум в силу втоми не могла викладатись я. Він завжди вмів підібрати потрібні слова, щоб відмітити мої досягнення, однак коли після захисту курсової дякувала йому я – він завжди соромився і казав, що це моя заслуга”, – ділиться Вікторія Васильченко, ще одна колишня студентка Богдана Маркевича.
Окрім розмов про українську мову, правила редагування, пунктуацію тощо, на парах у Богдана Маркевича завжди панувала дружня атмосфера. Він із захопленням слухав про перші кроки у журналістиці студентів, їхні хобі, ділився своїми улюбленими книгами, які були у його бібліотеці та радо підтримував розмови про різні види спорту, але найбільше любив спілкуватися про футбол, був фанатом ФК «Карпати».
“Коли я говорю про Богдана Михайловича, мені пригадуються наші пари з української мови, коли ми редагували речення і коли там був якийсь натяк на футбол – повинні були поговорити про це хоча б 2 хвилини. Це була дуже багатогранна людина, яка цікавилась багато чим і завжди було приємно підтримувати з ним розмову”, – розповідає Руслан Бодруг, випускник факультету журналістики.
Кожен з студентів Богдана Маркевича каже, що це була людина-сонце.
“Для мене це була неймовірно світла та добра людина. Відверто, настільки щирих, доброзичливих людей я не зустрічала ніколи. Він не був для нас просто викладачем – він був фактично, як добрий товариш. Завжди вислухає, зрозуміє, підтримає. Ставився абсолютно до всіх з повагою. І через те, що він показав нам, що ми з ним рівні, що немає зверхності над студентами, ми його і поважали. Я впевнена, що таких чудових викладачів більше не буде в моєму житті. Його пари відчувались, як 1 година 20 хвилин комфорту і на них дуже хотілося ходити. Богдан Михайлович показав нам, що для того, щоб тебе поважали потрібно бути собою, щирим і інші до тебе підтягнуться. Це була дуже сонячна людина, яка одразу викликала посмішку”, – каже Марія Голуб, студентка.
Богдан Маркевич був людиною, яка не вміла відмовляти. Він був дуже уважним до дрібниць і завжди викладався у всьому на 100%.
“Коли я почала працювати асистенткою на факультеті і прийшов Богдан Михайлович, він завжди дуже ретельно виконував всі завдання. Він просив йому пояснити кожну деталь і для нього це було дуже важливо. Навіть коли ми говорили за правопис, те чи інше слово має бути разом чи окремо – йому завжди потрібно було навести аргумент, або правило, а чому саме так. Йому було соромно за те, що колись у 2016-му році його щось запитали студенти, а він не міг дати відповіді на це. Уявляєте?!”, – ділиться Наталя Більовська, викладачка факультету журналістики, колега Богдана Маркевича.
Вона згадує, що коли Богдан прийшов працювати на факультет і почав викладати студентам – він розцвів.
“Це справді було його покликання. Він знав як звати кожного студента чи студентку, чим вони займаються і т д. Коли він мобілізувався, він постійно запитував: “А як справи в моїх студентів?”. Коли в липні 2024 року мало бути вручення дипломів, він дуже боявся не встигнути приїхати і придумував схеми, як і з ким помінятися на виїзд на позицію, щоб прийти в цей день. Коли все ж знав, що йому вийде прийти, він довго думав, що йому одягнути і дуже хвилювався, але коли таки прийшов то був дуже щасливий. Він завжди казав, що після війни мріє повернутися на факультет, викладати…”, – каже пані Наталя.
Коли Богдан мобілізувався, він не хотів ділитися тим, що бачив. Єдине, що казав – це несправедливо.
“Під час наших зустрічей він не хотів розказувати того, що він бачить. Я казала йому, що я розумію, що тобі складно, але поділися своїми переживаннями чи почуттями – він казав, що це просто несправедливо, адже це все молоді хлопці”, – згадує колега.
Вона запевняє, що Богдан Маркевич не вмів ображатися і його дуже “боліло”, коли в когось було щось не так.
“Він не вмів ображатися і я ніколи не бачила, щоб він кричав. Його точно всі запам’ятали, як дуже добру та світлу людину. Він завжди дарував посмішку, навіть коли ти не хотів посміхатися”, – додає пані Наталя.
Заступник декана факультету журналістики з наукової і навчально-методичної роботи Андрій Яценко зазначає, що їхня дружба з Богданом Маркевичем почалася на кафедрі і тоді він твердо вирішив, що саме Богдан буде свідком на його весіллі.
“Я знав, що саме Богдан буде дружбою і знав, що він точно погодиться, бо він просто не вмів відмовляти людям. Тоді в нас трапилася така ситуація, що один дружба десь зник серед весілля і Богдан виконував свою роль не на 100, а на 200%”, – каже Андрій Яценко.
Він також додає, що Богдан робив дуже цінні подарунки, які зараз стали символами для сім’ї.
“Він був дуже уважним і завжди дарував дуже символічні подарунки. Зараз, коли ми з дружиною дивимося на них – це в нас викликає гордість, що саме Богдан їх подарував”, – пояснює пан Андрій.
Додамо, що на факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка за ініціативи студентів відкрили Меморіал Захисників України. Це памʼятні таблички випускникам журфаку різних років, зокрема, Богдану Маркевичу, які, захищаючи рідну Державу, віддали своє життя.
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
